Жив-Був Наум-Сорокодум, на прізвисько Негарна Вільхова Пика. Багатий він зроду не бував, по чужих дворах худоба заганяла, на двори скотинячі, тобто на панські. Приходить раз додому, говорить дружині: «Давай щей!» Вона принесла на стіл, а Наум сердито говорить: «А чому, дружина, у щах тарган?» А вона йому: «Так ти, ніяк, п'яний? Бачиш: на стелі тарган над скіпою гріється, а тобі він у щах видніється!»
Не повірив Наум, вилив на землю щи, а вони усе у землю пішли, не залишилося ніякої вади, ні стелі, ні капусти, ні таргана, тільки зробилося мокро, як на бороді у лихого свекра, коли йому сварлива зовиця спече млинець ніяково.
Дружина не дає Науму спокою: «Ледар ти, нехлюй, іди хліб промишляй!»
Пішов наш Наум хліба промишляти. Підійшов до ріки, бачить — на піску перекинутий човен лежить. Поволок човен до води, а сам оглядається, як би за таку витівку хто не наламав шию або хазяїн човника не наламав би боку.
Переплив Наум ріку, поглибився у ліс, чує — хтось стучят сокирою. Підходить і бачить: на дереві циган сидить на суку, так той же сук під собою й рубає. Так адже так-те циган сам себе погубить! Та кричить йому: «Агов, циган, ти собі шию зламаєш!» — «А ти, мій батенька, чому знаєш?»
Вийшов Наум на дорогу, а циган усе стукає сокирою потроху; рубав так рубав, сучок під циганом обломився, і циган з дерева звалився. Летів він з дерева швидко, так що з очей посипалися іскри, тільки від цього нічого у лісі не загорілося, а цигана шия розболілася. «Батенька мій, — закричав Науму циган, - адже ти мені й правду напророкував, виходить, ти знахар або пророк! А за це вашої честі я розповім три гарні звістки. Перша звістка: у лісі город є, і у ньому не порожньо, а насаджена капуста».- «Вона не цікавить мене», - говорить Наум. «Друга, батенька, гарна звістка: у лісі корчма є, у корчмі світло, а у ній нікого немає. А у хати сатана прив'язаний на мотузці, ходить із вправністю, грамоті знає, через вікно у хаті книгу читає. Книга у хаті, а вона кричить: «Бе!» — «Ну, циган, великі у страху ока, адже те не сатана, а коза!» — «Третя, батенька, гарна звістка: у лісі галявина є, кіл коштує, на колі гусак сидить, у весь голос гогоче, а летіти не прагне. Перед ним яма, у ямі хазяїн сидить, зубами клацає, глазищами блискає, ричить, а нічого ні з ким не говорить!» — «А знаєш, циган, те адже не хазяїн, а вовк. Отже, вибачай, мила людина, мені додому пора!»
Побажав циган Науму всякого благополуччя, повернувся на правом закаблучии й був такий.
Та Усе-таки пішов Наум по першу звістку; дійсно, у лісі город є, і щоб не витрачати час порожньо, набрав у мішок капусти. Пішов по другу гарну звістку; вірно, у лісі корчма є, у корчми на мотузці коза прив'язана, побачила його, мекнула: «Бе!», а Наум побрав її собі. Пішов Наум по третю гарну звістку; вірно, у лісі галявина є, на галявині кіл коштує, на колі гусак сидить, близько кола яма вирита, а у неї потрапив вовк, вилізти не може. Отут наш Наум умудрився, нагнувся до ями вовка, як стрілок у траншею, і кинув лямку вовкові на шию. А отут уже небагато треба користі, щоб витягтися з ями вовка!
Ось пішов наш Наум додому з видобутком, який виражався у трьох особах: вовк, коза так капуста; значить — не пропало у Наума час порожній. Підходить Наум до ріки з видобутком, так тільки лихо, що човен занадто малий, піднімає вона тільки двох, а не всіх чотирьох. Посадив вовка у човен, не встигнув відплисти, а коза качана лущить. « Ні, - думає Наум, - так не вийде користі, дай я залишу капусту вовкові».
Посадив козу, перевіз, затяг у лозу; поїхав посадив вовка, перевіз на інший берег. Здається, добре було обмірювано, так негаразд відрізане: коза, забачачи смерть собі, мекнула: «Бе!» — « Ні, так, видне, справа не вийде, відвезу я вовка назад!»
Сказане — зроблене.
Переїхав, вовка залишив, повіз капусту, перевіз, звалив, думав їхати по вовка, оглянувся на них, а коза знову качана лущить. « Ні, - думає, - так не вийде користі, капусту повезу назад вовкові!»
Переїхав, звалив капусту, посадив вовка, перевіз і тільки праг відплисти назад, коза, забачачи смерть собі, знову мекнула: «Бе!»
Очманів наш Наум, рассерчал, побрав він вовка за шиворот: «Екий ти, лісовий нечема!» Не перевезеш тебе ні раніше, ні колись!»
Уже він його бив, бив, так на всю ріку й завив. Незабаром на це велике виття прибіг циган, сам не свій. Отут заблагав Наум циганові: «Хоч ти бачиш мене у богачестве, так перебуваю-те я у дурній якості!» А циган йому: «Ох ти, мій милий, це не по моїх силах!» Та знову був такий.
Виє Наум знову на всю ріку. Почува це Наумова баба, вийшла на берег та й дала наставляння, як без ваді перевезти весь маєток.
Як перевіз, нас не стосується, а хто не дурний, нехай сам догадається.