Був у нас, ну, скажемо, як ви більше знайомі, - у Шуньге — жадібний піп. Уже, знаєте, по-крестьянски люблять черево набити. А він так по-поповски. Та те всі дивовали. Хто до нього прийде, скоринки не дасть, а сам за щоку ховає.
Ну ось. Святкували у Шуньге. Він і пішов із хрестом. (Це так у нас попи ходять.) Прийде, лошадьим хвостом побризкає — і жени йому чо-ле.
Ну. він куди прийде: « Бла-А-Гослови, бог! (А чи гарний пиріг?)» Усе сам на стіл заглядає, помахає хвостом зі святою водичкою. Кому у око, кому у чоло. А сам ногою топ-топ. До стола, виходить, ближче. «Православні, живете дру - у-жно! (А до киселю молока потрібно.)» — « У ім'я батька й сина й святого духу! (А у рибнику запеклася муха.)» — «Бойтеся гріха й пекла-а-а! (Погодувати попа треба.)»
Та й насядет. Тільки вилиці потріскують. Рибник, так з костями, кисіль із блюда слизом. Нажрется, так пузо здує. Ряса сторчма коштує. «Мир будинку сему, відтепер і до століття-а! (Нагодували людини.)»
Так у нову хату.
Ходив це він до вечора. Нажрался зело, до душі підвезло. Він за черево схопився. Ока закотивши. А сам рукавом махає: «Немає бога святе-їй! (Запрягайте коней.) »
Його на дровни. Звалили й повезли. У нас каки дороги... короста. Його й підстрибує. « Ох-Ох-Ох! Допоможіть, рідні! Помираю!»
А у нього черево спучило, ну не гірше як у важкої баби.
А вуж мати-попадя у тину коштує: «Що з тобою, панотець?» — «Обрюхател, матінка».- « Ох-Ох-Ох! Нать за бабкою Маланьей бігти, обабит».
Бабка Маланья прийшла попа направляти: «Здраствуй, батюшко, обрюхател?» — «Обрюхател. Не чи направиш?»
Вона його й так і сяк і у лазні парила. «Ничо, - говорить, - веретешкой не допоможе, родити будеш». Отут піп завив: «Куди я родити?! Засміють! Проженуть! Архієрей у синоді судити буде!» — «Нать потиху, із села геть».- « Куди-Та я піду?»
Ну, ніч упала. У попа виють. Зібрала йому попадя шанежек та ще й говорить: «Іди, панотець, із села. Сорому приймеш».
Він і піди. Іде так на черево коситься. Ішов це він леском-лединой. Лежить людей убита. Він і: «Господи, помилуй і допоможи-і! (А на ньому гарні чоботи.)» Так давай з мертвяка чоботи тягти. А той вуж заклякнув. Чоботи нейдут. Піп побрав так чоботи ті з ногами відрізав. У сумку склал, далеві йде.
Ну, уже час на північ. Коштує хата. Він і попросися ночувати.
Його запустили, він і ліг на піч, чоботи під голову. Та заспав.
А у хазяїв тих корова тельна була. Так у ту ніч отелилася. Вони й побрали теленічка, щоб не змерзнув, на піч покла-ли. Поруч попа. Він уночі прокинься — меж ногами мокро. Хтось помикивает. «Святий, святий, святий, так я народив!»
Від сорому скоріше з печі так геть із хати. Та торбинку призабил, і чоботи ті!
Утресь хазяї вистали: «Іди, панотець, щей сьорбати». Відповіді немає. Вони на піч полізли, а там два чоботи з ногами! Вони й волають: «Лихо, наше теля попа з'їло!»
Скликали село так того теляти й вирішили. А ноги із чобітьми зарили, адже батюшкини, священнейшего!
А той піп і зараз ходить. Може, черево-те зменшив.