У деякому селі жив старий з бабою; дітей у них не було. Одного разу старий поїхав у ліс за дровами; це було зимою. Старий нарубав дров, скільки потрібно було, так зрубав ще лутошку. Приїхав додому, дрова надворі залишив, а лутошку у хату приніс і поклав у подпечек. На третій день щось у подпечке зашуміло, а потім кричить: «Тятя! Мама! Вийміть мене». Старий з бабою злякалися; так чують і іншим разом той же голос: «Тятя! Мама! Вийміть мене»; старий подивився у подпечек і побачив там невеликого хлопчика. Вийняв його звідти, показав бабі, і назвали його Лутонькою, стали його й годувати й напувати.
Прийшло літо, став хлопчик промишляти рибною ловлею й тем промислом кормил старого зі старухою. Баба, бувало, прийде до нього на лов і кричить його: «Лутонь, Лутонь, Лутонюшка! Пригрянь, пригрянь до бережка, а я тобі дам пиріжка з начинкою». Лутоня як зачує голос матері — і під'їжджає у березі; від матері бере шматок пирога, а їй дає рибу. Одного разу підгляділа це ягая-баба, прийшла до того місця й початку його вабити до себе такими ж словами, як і мати кликала; Лутонюшка почув товстий голос ягою-баби й сказав їй у відповідь: « Ні, не матушкин голос: дуже товстий! Мабуть, мова поточи!» З тим ягая-баба й відправилася. Після того приходить туди ж баба, його мати названа, і почала вабити: «Лутонь, Лутонь, Лутонюшка! Пригрянь, пригрянь до бережка, а я тобі дам пиріжка з начинкою». Лутонька почув материн голос, під'їхав до берега, побрав у неї пиріг, а їй рибу віддав.
Баба пішла, а ягая-баба виточила свою мову на точилі й Незабаром прибігла на берег і стала вабити Лутонюшку. Лутонька не довідався її голосу, подумав, що мати його кличе, під'їхав до берега; ягая-баба схопила його й потягла у свою хату. У ягою-баби було три дочки. Вона наказала більшої дочки перетопити хату пекуче-пекуче, Лутоньку ожарить, а сама пішла у полі гуляти. Більша дочка перетопила хату, привела Лутоньку й веліла йому сідати на лопату. Лутонька був не поганий, почав відговорюватися, що не знає, не відає, як сісти на лопату: «Покажи, — просить, — як треба сідати?» Дочка ягою-баби села на лопату, а Лутонька побрав лопату за чорний і сунув її у піч, а сам заліз на полдовку. Приходить ягая-баба й запитує Лутоньку; дочки вийняли з печі свою сестру й подали матері: вона її й з'їла. Вийшла на двір і говорить: «Покатаюся, поваляюся на Лутонькиних кісточках!» А Лутонька сидить на полдовке так собі говорить: «Покатайся, поваляйся на дочірніх кісточках!»
Ягая-Баба побачила Лутоньку й закричала: « Як не встану, а дістану тебе, Лутонька!» Дістала Лутоньку й віддала дочкам, наказала його ожарить, а сама знову пішла. Дочки перетопили хату; середняя прагла посадити Лутоньку на лопату, але він обдурив її й сунув саме у піч. Те ж зробив він і із младшею. Ягая-Баба прийшла додому, стала кликати дочок; немає нікого. Вийняла сама смажене й з'їла, потім вийшла на двір і говорить: «Покатаюся, поваляюся на Лутонькиних кісточках!» А Лутонька з полдовки відповідає: «Покатайся, поваляйся, дурна, на дочірніх кісточках!» Ягая-Баба побачила його, осердилася й прагла дістати. Лутонька закричав жалібним голосом: «Ах ви, гусаки, ах ви, лебеді! Прилетите до мене, вирвіть по перинці». Гусаки-Лебеді прилетіли, вирвали у себе по перинці, зробили два крабоця й дали Лутонюшке; Лутонька побрав і полетів від ягою-баби до батька, до матері й став разом з ними жити-поживати так рибку з води тягати.