Жив-Був мужик, у нього була пегая кінь. Мужик запріг її у віз і поїхав у ліс за дровами. Тільки приїхав у ліс, а назустріч йому йде великий ведмідь. Привітався з мужиком і запитує: «Скажи, мужик, хто твою конячку пежил? Бач яка рябенька так славна!» — «Ех, брат Ведмедик! - говорить мужик. - Я сам її випестрил». - «Так хіба ти вмієш пежить?» — «Хто? Я-Те? Та ще який мастак! Коли прагнеш, я, мабуть, зроблю тебе строкатіше моєму коня». Ведмідь зрадів: «Зроби милість, будь ласка! Я тобі за роботу цілий вулик притягну». - «Ну що ж! Добре. Тільки треба тебе, старого чорта, зв'язати мотузками; а то тобі не влежати, як стану пежить».
Ведмідь погодився. «Перегоди, — думає мужик, — я тебе сповию!» Побрав вожжи й мотузки й так скрутив, обплутав ведмедя, що той зачав ревіти на весь ліс, а мужик йому: «Постій, брат Ведмедик! Не ворушися, пора пежить». - «Розв'яжи, мужик! - проситься ведмідь. - Я вже не прагну бути пегим; будь ласка, відпусти!» — « Ні, старий чорт! Сам напросився, так тому й бути». Нарубав мужик дров, наклал ціла купа й розвела вогонь пекуче-пекуче, так побрав сокиру й поклав його прямо на вогонь.
Як загострилася сокира докрасна, мужик витягся його й давай пежить ведмедя; тільки заверещало. Ведмідь заревів що є сили, понатужився, перервав усі мотузки й вожжи й ударився бігти по лісу без оглядки — тільки ліс тріскотить. Нишпорив, нишпорив ведмідь по лісу, із сили вибився, прагне лягти — не можна; усе черево й боку випалені; як зареве, зареве! «Ну, тільки попадися мені мужик у лабети, вуж буде мене пам'ятати!»
На інший день мужикова дружина пішла у поле жито жати й побрала із собою краюшку хліба так глечик молока. Прийшла на свою смугу, поставила до сторонки глечик з молоком і стала жати. А мужик думає: «Дай провідаю дружину». Запріг коня, під'їжджає до своєї смуги й бачить, що у житі бродить лиса. Дібралася крутійка до глечика з молоком, абияк всунула у нього свою голову, так назад-те вуж ніяк її й не витягнеться; ходить по жниву так головою мотає й говорить: «Ну, глечик, пожартував, та й буде!.. Ну, повно ж балувати: відпусти мене!.. Кувшинушко! Голубчик! Повно тобі дуріти, пограв, та й досить!..» А сама всі головою мотає. Ось покудова лисиця вмовлялася із глечиком, мужик дістав поліно, підійшов так як уріже її по ногах. Лисиця кинулася раптом убік, так головою прямо про камінь, і глечик у дрібні черепки розбила. Бачить, що за нею женеться мужик з поліном, лисиця як додасть рисі, — дарма що на трьох ногах, а не наздоженеш і із собаками, — і зникла у лісі.
Відвертав мужик і став накладати на віз снопи. Звідки не узявся ґедзь, сіл йому на шию й боляче його вкусив. Мужик кинувся за шию й піймав ґедзя. «Ну, — говорить, — що з тобою мені робити? Так добре, постій, будеш і ти мене пам'ятати». Побрав мужик соломину й застромив її ґедзеві у зад. «Лети тепер як знаєш!» Бєдний ґедзь полетів і соломину за собою потяг. «Ну, — думає собі, — попався я у руки! Ще зроду отакої ноші я не таскивал, як тепер!»
Ось летів він, летів, прилетів у ліс і зовсім вуж із сил вибився. Захотів сісти на дерево відпочити, думав вище піднятися, а соломина тягне його донизу. Бився-Бився, насилу абияк присів, задихався й так важко початків дихати, що навіть дерево захиталося. А під цим деревом лежав той самий ведмідь, якого мужик пестрил. Ведмідь злякався: тому так шпарко захиталося дерево? Глянув нагору, а на дереві сидить ґедзь. Він і закричав йому: «Агов, брат! Рідня! Злазь, будь ласка, геть, а то, мабуть, адже ти й дерево повалиш».
Ґедзь послухався й злетів униз. Ведмідь подивився на нього й запитує: «Хто, брат, тобі таку соломину у зад забив?» А ґедзь подивився на ведмедя й сам запитує: «А тебе, брат, хто спотворив? Бач, у тебе де вовна, а у іншому місці й кістки мабуть». - «Ну, брат ґедзь, це мене мужик обробив». - «Ну, брат ведмідь, і мені від мужика дісталося».
Дивляться вони: лисиця на трьох ногах скакає. «Хто тобі ногу-те зламав?» — запитує ведмідь. «Ах, куме! Та сама гарненько не бачила, а нікому крім мужика; він за мною з поліном гнався». - «Братики, підемо всі троє губити мужика!» Негайно всі троє зібралися й пішли на поле, де мужик забирав снопи. Ось стали вони підходити; мужик побачив, злякався й не знає, що йому робити...