Позаздрив один пан ковалеві: « Живеш-Живеш, ще колись урожай буде й грошей дочекаєшся, а коваль молотком постукав — і із грішми. Дай кузню заведу!»
Завів пан кузню; велів лакеєві хутра роздмухувати. Коштує чекає замовників. Їде повз мужик, шини замовити прагне на всі чотири колеса.
- Агов, стій! Заїдь сюди! - крикнув пан. Мужик під'їхав.
- Чого тобі?
- Так ось, пан, шини треба на весь стан.
- Добре, зараз, почекай!
- А скільки буде коштувати?
- Півтораста рублів треба б побрати, ну так щоб народ принадити, поберу всього сто.
- Добре.
Став пан вогонь роздмухувати, лакей — у хутра дути. Побрав пан залізо, давай його кувати, а кувати-те не вміє: кував, кував та й перепалив залізо.
- Ну, - говорить, - мужик, не вийде тобі не те що весь верстат, а хіба один шинок.
- Один так один, - погодився мужик. Кував, кував пан і говорить:
- Не вийде, мужик, і один шинок, а чи вийде, немає чи сошничок.
- Ну добре, хоч сошничок, - відповідає мужик.
Постукав пан молотком, ще заліза зіпсував багато й говорить:
- Ну, мужик, не вийде й сошничок, а чи вийде, немає чи кочедичок.
- Ну хоч кочедичок!
Тільки у пана й на нього заліза не вистачило: усе перепалив.
- Ну, мужик, — говорить пан, — не вийде й кочедик!
Вийшов у пана один «пшик»: сунув він у воду шматочок, що залишився, розпеченого заліза, воно й засичало — «пшик!».