Жив-Був піп; найняв собі працівника, привів його додому: «Ну, працівник, служи гарненько, я тебе не залишу». Пожив працівник з тиждень, настала косовиця. «Ну, світло, — говорить піп, — бог дасть, переночуємо благополучно, дочекаємося ранку й підемо завтра косити сіно». - «Добре, панотець».
Дочекалися вони ранку; устали рано. Піп і говорить попаді: « Давай-но нам, матка, снідати; ми підемо на поле, косити сіно». Попадя зібрала на стіл, сіли вони вдвох і поснідали порядком. Піп говорить працівникові: «Давай, світло, ми й пообідаємо за один раз, і будемо косити до самого полудня без роздиху». - « Як вам завгодно, панотець. Мабуть і пообідаємо». - «Подавай, матка, на стіл обідати!» — наказав піп дружині. Вона подала їм і обід. Вони по ложці, по іншій сьорбнули й ситі. Піп говорить працівникові: «Давай, світло, за одним столом і пополуднуем; і будемо косити до самої вечері». - « Як вам завгодно, панотець, полудновать, так полудновать». Попадя подала на стіл полуденок. Вони знову сьорбнули по ложці, по іншій і ситі. « Однаково, світло, — говорить піп працівникові, — давай заодно й повечеряємо, і заночуємо у поле — завтра раніше на роботу поспіємо». - «Давай, панотець!»
Попадя подала їм вечеряти. Вони сьорбнули раз-два й устали через стіл. Працівник схопив свій сіряк і збирається геть. «Куди ти, світло?» — запитує піп. « Як куди? Самі ви, панотець, знаєте, що після вечері треба спати лягати». Пішов у сарай і проспав до світла. З тих пір перестав піп пригощати працівника зараз сніданком, обідом, полуденком і вечерею.