Чудесна молотьба

Раз якось прийняв на себе Христос вид дідка-жебрака і йшов через село із двома апостолами. Час був пізніше, до ночі; став він проситися у багатого мужика: «Пусти, мужик, нас переночувати». А мужик-ат багатий говорить: «Багато вас жебраків тут тягається! Що тиняєтеся-та по чужих дворах? Тільки, чай, і вмієте, а мабуть не працюєте...» Та відмовив навідріз. «Ми й те йдемо на роботу, — говорять мандрівники, - так ось застала нас у дорозі ніч темна. Пусти, будь ласка! Ми ночуємо хоч під лавкою».- «Ну, так і бути! Ступайте у хату». Впустили мандрівників; нічим-те їх не погодували, нічим-те їх не напоїли (сам хазяїн-та повечеряв разом зі своїми домашніми, а їм нічого не дав), та й ночувати їм довелося під лавкою. Зранку рано стали хазяйські сини збиратися хліб молотити. Ось Рятівник і говорить: «Пустите, ми вам допоможемо за нічліг, помолотимо за вас», - «Добре, - сказав мужик, — і давно б так! Краще, чим даремно без справи тинятися-та!» Ось і пішли молотити. Приходять, Христос і каже хазяйським синам: «Ну, ви разметивайте адонье, а ми приготуємо струм». Та став він з апостолами готовити струм по-своєму: не кладуть вони по одному снопу у ряд, а снопів по п'яти, по шести, один на інший, і наклали, почитай, Ціле пол-адонье. «Так ви, такі-сякі, зовсім справи не знаєте! - залаялися на них хазяї.- Навіщо наклали такі купи?»- «Так кладуть у нашій стороні; робота, знашь, від того спорее йде», - сказав Рятівник і запалив покладенние на току снопи. Хазяї ну кричати так сваритися, мов, увесь хліб погубили! Ан погоріла одна солома» зерно залишилося ціле й заблищало у величезних купах велике, чисте так таке золотаве! Воротимшись у хату, сини-та й говорять батькові: так і так, панотець, змолотили, мов, пол-адонья. Куди! Та не вірить! Розповіли йому всі як було; він ще пущі дивує: «Бути не може! Від вогню зерно пропаде!» Пішов сам подивитися: зерно лежало більшими купами, так таке велике, чисте, золотаве — напрочуд! Ось погодували мандрівників, і залишилися вони ще на одну ніч у мужика. Ранком Рятівник з апостолами збирається у шлях-дорогу, а мужик і каже: «Пособите нам ще День-та!» — « Ні, хазяїн, не проси; не коли, надить іти на роботу». А старшой хазяйський син потихеньку й говорить батькові: «Не трожь їх, бачка; не замуч ідуть. Ми тапереча й самі знаємо, як надить молотити». Мандрівники попрощалися й пішли. Ось мужик-те з дітьми своїми пішов на гумно; побрали наклали снопів, та й запалили: думають — згорить солома, а зерно залишиться. Ан вийшло не так: увесь хліб зрозуміло вогнем, так від снопів кинулося поломя на різні будівлі; почалася пожежа, так такий страшної, що всі догола й погоріло!