Жив-Був піп. У попа була дружина так йочь. Найняв він працівника, а працівник з поповой дочкою злюбився, вона його сметанкою й покармливает. Попадя дізналася, що сметана пропадає, а куди — не догадується; попові й говорить: «Щось, бачко, сметана губиться!» — «Попадя, нагромадь цебро, я у церкву знесу, Миколе на сохраненье поставлю; ось там ніхто не з'їсть!» Нагромадила цебро, піп зніс у церкву, поставив перед іконою Миколи-Святителя.
Працівник говорить дочці: «Ах, любушка, що ж ти не стала мене годувати сметаною?» — «Звідки я поберу? Батько сметану у церкву знесли, перед іконою святителя поставили!» — «А дай мені хліб так дай ключі, я піду наїмся!» Дала йому хліб, дала ключі, пішов він у церкву, сметани наївся, а потім у Миколи на іконі вуса вимазав, на бороду накапав, на груди, замкнув церкву й пішов.
Прийшло свято, піп пішов у церкву. Заходить, на ікону глянув — ікона у сметані, а цебро порожнє. «А! На того так на інший грішимо, а ево хто сметану-те їсть!» Ліпив ікону, на підлогу кинув, ікона розкололася; схопив цебро, побіг додому: «Попадя! Я Миколу-Святителя розколов; сметану їв, я застав: він тільки рота замкнути поспів, а обтертися не смог — усе у сметані!» Попадя й говорить: «Піп, ти адже не добре зробив: ти ікону розколов, тебе розстрижуть!» — «Попадя, спечи мені подорожників, я луше втечу!»
Попадя спекла подорожники й дві проскури, піп пішов. Іде по дорозі, зійшовся з ним білий дідок. «Куди, піп, пішов?» — «А пішов я... ось едак — едак зробив», - і розповів усі докладно. «Ну, підемо разом», - старий говорить.
Пішли разом; ішли по дорозі долгонько, доти йшли — захотілося їсти. Сіли закушувати. Закусили, захотіли пити. Дідок говорить: «Піп, іди за водою, пити захотілося».- «Що ти, дідок! Личить хіба попа наряджати? Піп може нарядити тебе, а не ти попа!»
Старий і пішов по воду. Піп доглянув у старого у мішку три проскури. « Як так! Я — піп, так у мене дві, а у нього три!» Одну й з'їв.
Приніс старий воду, захотів знову їсти, а проскури немає. «Ти, піп, у мене проскури не брав?» — «А багато чи у тебе було?» — «Три, а нині дві!» — «Я тобі не вірю: я — піп, так у мене дві, а у тебе три?»
Пішли вперед. Прийшли до озера, а час — ніч, темно; за озером вогонь видне. Старий і говорить: «Піп, як озеро перейдемо?» — «Обійти колом треба!» — «Куди ж підемо! Озеро велике!» Старий пішов по воді, піп за ним. Шлц, ішли, старий вийшов на бережок, а піп на середині озера — у рота вода заливається. Старий говорить: «Піп, дивися втопиш — покайся: проскуру не чи ти з'їв?» Піп думав, думав — соромно. « Ні, проскуру я не їв! Хоч втоплю, так не їв!»
Подрібніше стало попові. Вийшов з озера, пішли до будинку, де вогник був; зайшли на ґанок, двері закладені. Колотитися сталі, вийшов хазяїн: « Не можна пустити: у нас брат лежить третій рік у гноївню!» — «Запустите! Людину бачите, за людиною не бачите: ми, може, і полікуємо», - говорить старий.
Запустили у хату. Старий подивився, розрізав хворого по суглобах: «Несіть із озера води». Принесли води, він шматки усе у воді перемив, склал на рушник, з кишені пляшечку вийняв, раз бризнув — цілий став, інший раз бризнув — здригнувся, третій раз бризнув — устав. «Ах, як щільно спав! Устав, слава богу, нічого не болить!»
Із цієї радості — брат здоровіший став!- дали їм грошей багато. Тим же манером старий у трьох місцях ще трьох людей вилікував, і грошей їм багато надавали.
Тоді піп розв'язав один піти лікувати; знайшов пляшечку, як у старого, і зачерпнув водички. Ішов він і побачив: огонечек горить; постукався. « У нас брат лежить третій рік у гноївню!» — «Ви людину бачите, а за людиною не бачите: може, я вашого брата й вилечу», - говорить піп.
Пустили. Як старий робив, так і піп. Став мужика різати, мужик реве: «Ой, ой, ой! Варта! Заріже! Що ви дали мене різати-те?» — «Ти почто так-те? Заріжеш адже брата-те!» — «Мовчите, я адже не першого лечу!» Мужик стих, ревіти перестав. Розрізав піп по суглобах, шматки вимив, расклал на полотенишко — як слід бути, по суглобах, з кишені пляшечку вийняв, раз бризнув — нічого, іншої бризнув — немає нічого, третій бризнув —
Як було, так і є. Усю пляшку вилив. «Що прагнете треба мною робіть, більше нічим не можу пособить!» Брати говорять: «Що станемо тепер робити над тобою?»
Затопили грубку (хата була чорна ), попа у дим на стелю за ноги й повісили; стало йому зле. Раптом стукаються у дверей. Відчинили, прийшов старий. « У нас не добре: піп брата зарізав!» Старий і говорить: «Піп, може, і вмреш — покайся! Ти третю проскуру з'їв?» — « Ні, не я! Хоч у димі задихнуся, не я!» Старий велів попа спустити: «Я справу поправлю».
Зробив старий усі як колись, мужик ожив.
Вийшли вони з хати, пішли по дорозі, прийшли до двом дорогам. Старий і говорить: «Піп, кожний по собі підемо?» — «Підемо». Піп думає: «Один би ходив, гроші всі б мої були!» Старий розділив гроші на три купи, піп коштує й думає: «Кому ж він третю купу ділить? Невже собі дві, а мені одну? Ах, запитати б!» Так соромно. Насмелился: «Старий, кому третю купу ділиш?» — «А тому, хто третю проскуру з'їв».- «Старий, я адже з'їв!» — «Ну, на, побери, коли ти з'їв. Так ось що, піп: іди додому, ікона-те ціла, не растригут тебе! Тільки не говори, що я сметану з'їв, сметану з'їв працівник; а ти працівника не карай, жени його на дочці; дочка-те із черевом від нього!»
Та зник старий.
Піп повернувся додому, женив працівника на дочці й ікон більше не бив.