У деякому царстві, у деякій державі жив-був старий з бабою. У них було три сини, третього кликали Іван-дурень. Перші двоє одружені, а Іван-дурень неодруженої; два брати займалися справою, керували будинком, орали й сіяли, третій же нічого не робив. Один раз батько й невістки стали Івана посилати на поле доорати скільки-те лех ріллі. Хлопець поїхав, приїхав на ріллю, запріг коня, проїхав із сохою чи раз, два чи, бачить: рахунку немає комарів так мошок; він схопив хлистик, стьобнув по боку кінь, убив їх без кошторису; ударив по іншому, убив сорок паутов і думає: «Адже я на один замах убив сорок богатирів, а дрібної сошки кошторису немає!» Побрав їхніх усіх поклав у купу й завалив кінським калом; сам не став орати, випріг коня, поїхав додому. Приїжджає додому й говорить невісткам і матері: «Давайте мені полог і сідло, а ти, панотець, давай шаблю, котора у тебе висить — на стіні заіржавіла. Що я за мужик! У мене нічого ні».
Ті посміялися над ним і дали на сміх якийсь розколотий тюрик наместо сідла; хлопець наш прилаштував до нього попруги й надяг на худу кобиленку. Замість пологу мати дала якийсь старий дубас; він і те побрав, так побрав шаблю у батька, пішов, виточив, зібрався й поїхав. Доїжджає до росстаней — а був ще мало-мало грамотний — написав на стовпі: приїжджали б сабоні богатирі Ілля Муромець і Федір Лижників у таке-та держава до сабоного й могутнього богатиря, який на один помах убив сорок богатирів, а дрібної сошки кошторису ні, і всіх їх каменем привалив.
Точно, після нього приїжджає богатир Ілля Муромець, бачить на стовпі напис: «Ба, — говорить, — проїхав сабоний, могутній богатир: ослухатися не придатне». Поїхав, наздоженуть Ванюху; далеко не доїхав, зняв шапку й кланятся: «Здраствуй, сабоний, могутній богатир!» А Ванюха не ломат шапки, говорить: «Здорово, Илюха!» Поїхали разом. Не чрез довго часу до того ж стовпу приїхав Федір Лижників, бачить, на стовпі написане, ослухатися не придатне: Ілля Муромець проїхав! - і він поїхав туди ж; так само далеко не доїхав до Ванюхи — снимат шапку, говорить: «Здраствуй, сабоний, могутній богатир!» А Ванюха шапки не ломат. «Здорово, — говорить, — Федюнька!»
Поїхали разом усі троє; приїжджають у одну держава, зупинилися на царських лугах. Богатирі поставили собі намети, а Ванюха розіпнув дубас; коней два богатирі поплутали шовковим путом, а Ванюха зірвав прут з дерева, звив його й поплутав свою кобилу. Ось і живуть. Цар
Зі свого терему побачив, що його улюблені луги труять якісь люди, негайно отряжат близького свого запитати, що за люди? Той приїхав на луги, підійшов до Іллі Муромцеві, спрашиват, що вони за люди і як змели без попиту топтати царські луги? Ілля Муромець відповідав: «Не наша справа! Запитуй геть старшого — сабоного, могутнього богатиря».
Посол підійшов до Ванюхе. Той закричав на нього, не дав слова мовити: «Убирайся, докуля живий, і скажи цареві, що на його луги приїхав сабоний, могутній богатир, який на один помах убив сорок богатирів, а дрібної сошки кошторису ні, і каменем привалив, да Ілля Муромець і Федір Лижників з ним, і вимагає у царя дочка заміж». Той переказав це паную. Цар вистачив по записах: Ілля Муромець і Федір Лижників є, а третього, який убиват на один помах по сороку богатирів, немає у записах. Те цар наказав зібрати рать, захопити трьох богатирів і привести до нього. Де захопити? Ванюха побачив, як стала підходити ближче рать; він крикнув: «Илюха! Ступай прожени їх, що за люди?» — сам лежить, розтягся так поглядиват, як сич.
Ілля Муромець на того слова зіскочив на коня, погнав, не стільки руками бив, скільки конем топтав; усіх прибив, залишив тільки одних язичників паную. Цар почув це лихо, того більше зібрав сили й послав піймати богатирів. Іван-дурень крикнув: «Федюнька! Мабуть-но прожени цю сволот!» Той зіскочив на коня, усіх прибив, залишив одних язичників.
Чого робити цареві? Справа худа, силу побили богатирі; цар задумався й згадав, що у нього у царстві живе сабоний богатир Добриня. Він посилає до нього лист, просить приїхати перемогти трьох богатирів. Добриня приїхав; цар на третьому балконі зустрів його, а Добриня навершний під'їхав до балкона урівень із царем: ось який був! Привітався, поговорили. Він і поїхав на царські луги. Ілля Муромець і Федір Лижників побачили, що до них їде Добриня, злякалися, зіскочили на своїх коней так ступай-но звідти — погнали. А Ванюха не встигнув. Поки имал свою кобиленку, Добриня й під'їхав до нього, та й сміється, що це за сабоний, могутній богатир? Маленький, худенький! Зігнувся головою до самого Ванюхе, дивиться на нього, та й любується. Ванюха так якось не обробел, вихопив свою саблешку, та й зсік йому голову.
Цар це побачив, перелякався: «Ох, — говорить, — богатир убив Добриню; лихо теперя! Ступайте скоріше, кличте богатиря у палац». За Ванюхой приїхала така пошана, що панотця спаси! Карети самолучши, люди всі изжаловани. Посадили й привезли до царя. Цар його почастував і віддав дочку; обвінчалися вони, і теперя живуть, хліб жують.
Я отут був, мед пив; по вусах текло, у рота не потрапило. Дали мені ковпак, так почали штовхати; дали мені каптан, я йду додому, а синичка летат і говорить: «Синь так гарний!» Я думав: «Скинь так положь!» Побрав скинув, та й поклав. Це не казка, а приповідка, казка спереду!