Жили-Минулого мужик так баба. А у баби була пасербиця. Вона пряла у колодязя та й упустила веретешко у воду. Додому йде, плаче. А мачуха й говорить:
- Чого плачеш?
- А я веретешко у воду упустила!
Ну, та її й давай лаяти, кричала, кричала й говорить:
- Ступай за веретешком, назад не вертайся!
Дівчина пішла та й кинулася у колодязь. Та потрапила на луг. Іде, іде, назустріч їй вівці:
- Дівчина, підори під нами, подмаши під нами, дамо тобі ягничку з баранчиком.
Вона підорала під ними, забрала, вони й говорять:
- Додому підеш — ми тобі віддамо.
Вона поклонилася й пішла. Іде далі — назустріч корови:
- Дівчина, підори під нами, подмаши під нами, дамо тобі корову з ялівкою.
Вона підорала під ними, подмахала, вони й говорять:
- Спасибі, дівчина, назад підеш — борг не забудемо. Іде вона лугом, довгим полем, назустріч їй жеребці:
- Дівчина, підори під нами, подмаши під нами. Вона і їм усе зробила. Вони й говорять:
- Назад підеш, ми тебе не скривдимо!
Пішла вона далі й дійшла до избушечки, до старого й старушечке. Отут її веретешечко. Говорить їй баба:
- Повинна ти, дівчина, веретешечко викупити, вірою-правдою нам рік прослужити.
Вона й давай служити. Та так добре працювала, що хазяї її полюбили.
Три роки вона у них жила, на четвертий скучила.
- Відпустите мене, — просить хазяїв, — додому до панотця.
Вони її й пустили. Багато їй усього надавали, а як стала вона через ворота виходити, так її всю золотом обсипало.
Пішла вона додому, назустріч їй пастухи, дали корівку, так ягничку, так жеребчика. Пішла вона додому з добром і вся як є золота. Дійшла до воріт, собачка дзявкає:
- Наша дочка прийшла, тяф, тяф, добра принесла, тяф, тяф! А бабка кричить:
- Мовчи, давно її чорти з'їли! Отут вона й входить, уся у золоті.
Довідався про це народ, і стали її сватати. Вона за селянина не пішла, за дячка не пішла, за пана не пішла, за дворянина не пішла, а посватав Іван-царевич, за нього пішла.
Ух, бабка зла стала! Послала свою рідну дочку у колодязь, за веретенишком. Та стрибнула й упала. Устала й пішла. Іде, іде, назустріч ягнички:
- Дівчина, дівчина, підори під нами, подмаши під нами, дамо тобі ягничку!
А вона була груба, зла, і говорить:
- Ось які! Не за тим я сюди потрапила, не за гноєм пішла — за добром іду!
Та йде. Ішла, ішла, назустріч корови:
- Дівчина, дівчина, підори під нами, подмаши під нами, дамо тобі нетелку.
- Не за тим пішла — за добром пішла.
Та йде. Ішла, ішла, назустріч жеребці:
- Дівчина, дівчина, підори під нами, подмаши під нами!
- Не для того йду — за золотом іду!
Прийшла вона до избушечке — до старого й старушечке.
- Віддайте, - говорить, - моє золоте веретенце! (А яке воно золоте! Просто дерев'яне.)
А бабуся їй і говорить:
- Ти за веретенце вислужи!
Ну, стала вона служити, і всі не добре, усі спортит, лінується так неряшится. Три дні прослужила, на четвертий додому проситься. Вони її відпустили, дали їй кошик з добром, вона й пішла. Дійшла до воріт.
«Дай, — думає, — у кошик подивлюся!»
А з кошика жаби, так гади, так гнуси поліз, усю її обліпили, а з воріт смола полилася, усю залила. Побігла вона додому, прибігла до воріт, а собачка:
- Тяф, тяф, наша дочка у смолі прийшла! А бабка їй:
- Циц, наша дочка у золоті прийде!
Та ввійшла, уся у смолі. Мати до неї кинулася, прабонула до неї, так і пропали разом.