Жили-Минулого баба так старий. Баба ледача була, зиму всю не пряла, не ткала. Лежить так полеживает, а мужик її змушує прясти так так ткати: «Ти що ж не прядеш так не робиш? Льон у тебе є, так не мочений, не трепаний!»
Та усе це так, по-гарному. Вона йому й відповідає: «Почекай, уже межговенье буде довго, так пост сім тижнів, так я тобі й випряду, і витчу, сім подштанников так сім сорочок!»
Ось уже й межговенья пройшло сім тижнів, та й пост настав, а вона усе лежить. Він і говорить: «Ось ти усе лежиш, а вуж і межговенье пройшло — сім тижнів, і пост настав». А вона говорить: «Замовчи, мужик, ще буде сім сорочок так сім портков».
Цей тиждень пройшов, а вона усе лежить «Що ти усе лежиш, уже тиждень пройшов!» — «Замовчи, - говорить, - шість тижнів ще залишилося, буде шість сорочок і шість портков! »
Ось і ще проходить тиждень: «Нічого, - говорить, - буде п'ять сорочок і п'ять портков».
Так і третя й четверта пройшли. Ось уже стали дзвонити товсто. Ось він і говорить: «Баба, та ще один тиждень-те залишилася!» — «Замовчи, буде тобі сорочка так портки».
Він її всі й не наряджає. Ось і стали дзвонити до обідні. Він і говорить: «Баба, ти до того долежала, що вже стали дзвонити до обідні».- «Ой, мужик, підемо — ти у мялицу, а я, дружина, у прялицу».
Та пішли, він — льон м'яти, а вона прясти. Такого напряла — товстих так більших ниток — просней. «Давай, - говорить, - я тебе замотаю, та й піди».
Та й замотала його. Він так і пішов до заутрені; там хрещені й богу не молилися.
Ось він прийшов додому та й говорить: «Ось, жінка, каку ти мені одежу хорошу справила: попи-диякони обідню не служили, а добрі люди не молилися, усе на мою обнову дивилися!» А вона й говорить: «Ось я, молоденька, сглупо-вала: у коміра я золотом не ошила так по поділу золотого позументцу не поклала!»