Жили-Минулого кіт, дрізд так Півень - золотий гребінець. Жили вони у лісі, у хатинці. Кіт так дрізд ходять у ліс дрова рубати, а петушка одного залишають.
Ідуть — строго карають:
- Ми підемо далеко, а ти залишайся домовничать, так голосу не подавай; коли прийде лиса, у віконце не визирай.
Провідала лиса, що кота й дрозда будинку ні, прибігла до хатинки, села під віконце й запекла:
- Півень, Півень,
Золотий гребінець,
Масляна голівонька,
Шелкова бородушка,
Визирни у віконце,
Дам тобі горошку.
Півень і виставив голівку у віконце. Лисиця схопила його у пазурі, понесла у свою нору. Закричав Півень:
- Несе мене лисиця
За темні ліси,
За швидкі ріки,
За високі гори...
Кіт і дрізд, урятуйте мене!..
Кіт і дрізд почули, кинулися у погоню й відняли у лисиці петушка.
Іншим разом кіт і дрізд пішли у ліс дрова рубати й знову карають:
- Ну, тепер, півень, не визирай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
Вони пішли, а лиса знову прибігла до хатинки й запекла:
- Півень, Півень,
Золотий гребінець,
Масляна голівонька,
Шелкова бородушка,
Визирни у віконце,
Дам тобі горошку.
Півень сидить помовчує. А лисиця — знову:
- Біг хлопці,
Розсипали пшеницю,
Курки клюють,
Півням не дають...
Півень і виставив голівку у віконце:
- До - До - До! Як не дають?!
Лисиця схопила його у пазурі, понесла у свою нору.
Закричав Півень:
- Несе мене лисиця
За темні ліси,
За швидкі ріки,
За високі гори...
Кіт і дрізд, урятуйте мене!..
Кіт і дрізд почули, кинулися у погоню. Кіт біжить, дрізд летить... Наздогнали лисицю — кіт б'є, дрізд клює, і відняли петушка.
Чи Довго, чи коротко, знову зібралися кіт так дрізд у ліс дрова рубати. Ідучи, суворо-пресуворо карають петушку:
- Не слухай лисиці, не визирай у віконце, ми ще далі підемо, не почуємо твого голосу.
Та пішли кіт так дрізд далеко у ліс дрова рубати. А лисиця — отут як отут: села під віконечко й співає:
- Півень, Півень,
Золотий гребінець,
Масляна голівонька,
Шелкова бородушка,
Визирни у віконце,
Дам тобі горошку.
Півень сидить помовчує. А лисиця — знову:
- Біг хлопці,
Розсипали пшеницю,
Курки клюють,
Півням не дають...
Півень усе помовчує. А лисиця — знову:
- Люди бігли,
Горіхів насипали,
Кури-Те клюють,
Півням не дають...
Півень і виставив голівку у віконце:
- До - До - До! Як не дають?!
Лисиця схопила його у пазурі щільно, понесла у свою нору, за темні ліси, за швидкі ріки, за високі гори...
Скільки Півень не кричав, не кликав — кіт і дрізд не почули його. А коли повернулися додому — петушка-те немає.
Побігли кіт і дрізд по Лисициним слідам. Кіт біжить, дрізд летить... Прибігли до лисициной норі. Кіт настроїв гусельци й давай натренькивать:
- Трень, брень, гусельци,
Золоті струночки...
Ще вдома чи Лисафья-Кума,
У чи своєму теплому гніздечку?
Лисиця слухала, слухала й думає:
« Дай-но подивлюся — хто це так добре на гуслях відіграє, солодко наспівує».
Побрала та й вилізла з нори. Кіт і дрізд її схопили — і давай битися-бити. Били й били, Доки вона ноги не віднесла.
Побрали вони петушка, посадили у козуб і принесли додому.
Та з тих пір стали жити так бути, та й тепер живуть.