У бідного старого було три сини. Посилає батько старшого:
- Мабуть наймися у батраки, усі чого-небудь заробиш.
Пішов старший син у іншу волость, а назустріч йому піп:
- Наймися, світло, до мене, тільки, чур, угода такої: коли хоч на день раніше строку підеш — не мабуть тобі твого заробітку, ні копійки не дам.
Молодець суперечити не став і найнявся до попа на рік.
Будить піп працівника до сонечка, працювати змушує дотемна, а годує один раз у день не досита.
Від голоду так від важкої роботи хлопець зовсім охляв — насилу ноги волочить.
«Коли до строку жити — живому не бути, зовсім переведуся».
Махнув рукою на заробіток і голіруч відвертав додому.
А попові того й треба, щоб працівник до строку пішов. Усі важкі роботи справлени, і гроші цілі.
На інший рік пішов середній брат у працівники найматися. Та таким же манером, як і старший брат, півроку у попа мучився й теж без копійки, ледве живий додому приплів.
На третій рік настала черга молодшому братові у люди йти.
Пішов він прямо до того попа, де старші брати горі бідували.
- Ось і добре, - зрадів піп, - я саме працівника шукаю. Виряджайся, платою не скривджу, а угода такої: до строку проживеш — одержуй усі сповна, що виряджене; якщо раніше підеш — нарікай на себе, копійки не заплачу.
- Добре, - відповідає молодець.
Та вдарили по руках.
На інший ранок — ні світло ні зоря — будить піп працівника:
- Вставай, скоріше запрягай, поїдемо за сіном на далеку косовицю.
Доки працівник коней запрягав, піп встигнув щільно поснідати, а працівникові попадя дала всього дві вчорашні картоплини.
- Поснідаєш у дорозі — бачиш, панотець квапиться, гнівається...
Поїхали. Тільки минули околицю, зіскочив хлопець із саней і закричав:
- Постій, панотець! Я мотузки забув, зараз збігаю.
Піп коня притримав, свариться.
А працівник прибіг, постукався:
- Ох, матінка, панотець велів принести коровай білого хліба так три пироги з рибою.
Попадя припаси загорнула, подала.
Молодець прихопив у сінях мотузки, відвертав.
- Торкай, панотець, мотузки приніс.
- Добре, хоч недалеко від'їхали, - гарчить піп.
Доки до місця добралися, сіно укладали так погоджували — часу пройшло багато.
Тільки до вечора рушили у дорогу назад. Піп з переднього воза кричить:
- Дорога рівна, без розкатів, я подрімаю! А ти, хлопець, дивися, як доїдемо до розвилки, треба вліво тримати!
Після того загорнувся з головою у теплий дорожній кожух і влігся спати.
Працівник пирогів наївся так білого хліба, лежить на своєму возі. Доїхали до розвилки, і направив молодець коней не вліво, як піп карав, а вправо. Вліз на віз, посміюється. «Провчу долговолосого, попомнит мене».
Верст п'ятнадцять ще від'їхали. Отут піп прокинувся, оглянувся — бачить, їдуть не туди, куди треба, залаявся:
- Ох, будь ти негарний! Адже говорив — тримай уліво. Та про що тільки ти думав, куди дивився?
- Як куди дивився? Так адже сам ти й кричав: «Тримайся правої руки!»
«Видне, я згадав», — подумав піп і говорить:
- Ну, робити нема чого, треба кружним шляхом їхати. Отут верст через десять село буде, прийде переночувати. Час пізніше, та і є смертельно полювання, прямо терпіння немає.
- А ти, панотець, сенца спробуй, — працівник говорить, — я ось так славно підкріпився, ситий-ситехонек.
Піп насмикав трави, що пом’ягше, пожевал, пожевал, виплюнув:
- Ні, не по мені ця страва.
Їхали ще чи година, два чи — здалося село. Прикрутили до самої багатої хати, до крамаря.
- Ступай, — піп говорить, — просися ночувати, у мене від голоду руки-ноги трясуться.
Працівник постукався:
- Добрі люди, пустите переночувати! Вийшов хазяїн:
- Заїдь, заїдь, нічлігу із собою не возять.
- Так я не один, — пошепки говорить молодець, — із мною панотець нездоровий — начебто несповна розуму. Так смирний, тихий, а як почує, що два рази те саме скажуть, як лютий звір стає, на людей кидається.
- Добре, - хазяїн відповідає, - буду знати й своїм замовлю.
Працівник коней розпріг, задав корм і допоміг попові злізти з воза.
Зайшли у хату. Хазяї з побоюванням поглядають на попа, помовчують.
Підійшов час до вечері, накрили стіл.
Господарка промовила:
- Сідаєте, гості, з нами хліба-солі покуштувати.
Працівник відразу за стіл, а піп чекає, коли ще раз попотчуют.
Хазяї інший раз не кличуть, не сміють.
Сіли вечеряти. Сидить піп у сторонці, злиться на себе: «Треба б відразу за стіл сідати».
Так і просиділа вся вечеря не солоно хлебавши.
Господарка забрала зі стола, послала попові із працівником постіль.
Молодець тільки голову на подушку упустив, відразу міцно заснув. Та хазяї заснули.
А голодному попові не до сну.
Розштовхав, розбудив працівника:
- Ой, їсти прагну, терпіння немає.
- А чого вечеряти не став?
- Думав, ще попотчуют.
- Примітив я, - шепотить працівник, - близько грубки на полку горщик з кашею, мабуть співай.
Піп підхопився й через хвилину знову будить працівника:
- Горщик з кашею знайшов, а ложки немає. Розсердився хлопець:
- Ну де я тобі ложку поберу! Засучи рукава і їж рукою.
Піп від жадібності сунув у горщик обидві руки, а у горщику був гарячий вар. Третій раз будить працівника, трясе горщиком:
- Ох, сечі ні, руки горять і вийняти не можу!
- Лихо з тобою, - хлопець гарчить.- Дивися, у стіни точабоний камінь. Розбий горщик, і вся недовга.
Піп щосили вистачив горщиком, тільки черепки полетіли. У цю же хвилину хтось нестямно заволав:
- Варта, убили!
Піп кинувся геть із хати.
Уся сім'я всполошилась, запалили вогонь і бачать: у хазяїна вся голова залита варом. Стогне старий. Сини хазяїна приступилися до працівника:
- Навіщо старого скалічили?
- Хто кого скалічив? Та знати не знаю, і відати не відаю. А ось куди ви нездорового попа запроторювали?
Хазяї — туди-сюди: і у сіни й на сінник. Усе обшукали — ніде немає попа.
- Ось бачите, - працівник говорить, - хазяїн-те вуж прочухався, а попа немає. Люди ви справні, відпустите товару із крамниці на сотню рублів — замнемо справу, а то у волость поїду, прийде вам у відповіді бути.
Хазяї пом'ялися, пом'ялися, дали товару на сто рублів.
Молодець подарунки прихопив, коней запріг і поїхав додому.
Версту від села від'їхав, глядь — із солом'яного омета піп вилазить:
- Боявся, що хазяї тебе не випустять.
- Хазяїна-Те адже не я, а ти вбив, - працівник відповідає, - тобі й у гострозі сидіти. Хто мене тримати стане?
- Так хіба до смерті?
- А ти як думав? Зараз за урядником поїдуть. Піп руками сплеснув, трясеться весь:
- Ох, горам гірке! Невже не можна як-небудь улагодити?
- Улагодити можна, - працівник говорить, - я вуж просив хазяїв: мол, однаково старого не пожвавиш.
- Ну й що?
- Так відомо що: дорожатся.
- Я нічого не пошкодую, усе віддам, тільки б зам'яти справа!
- Просять пари коней так триста рублів грошей. Ну, і мені за турботи хоч сотню треба.
«Слава богу, - думає піп, - легко відбувся». Відвалив працівникові чотири сотенки, віддав коней.
- Біжи скоріше, Доки не роздумали!
Працівник відвів коней на гумно, прив'язав, помешкал там малий час, відвертав до попа.
- Ступай додому, нічого не бійся, уся справа влагоджена.
Піп пустився навтьоки, від радості ніг не чує.
А працівник привів батькові пари коней, віддав гроші. Та за себе й за братів одержав від попа сповна.