У одному місті була злодійкувата людина, і наробив уже багато лих. Одного разу трапилося йому обкрасти багатої людину; справа це помітили й послали за ним пожену. Довго він біг лісом, а поперед того лісу був чистий степ верст принаймні на десять. Як пробіг увесь ліс, зупинився й не знає, що йому робити. Якщо бігти по степу, то зараз піймають, тому що версти на дві усе видне, а погоня, чує, уже близько. Тоді-Те він почав молитися: «Господи! Вибач мою душу грішну; панотець батько Микола, приховай мене — я тобі гривенную свічку поставлю».
Раптом нізвідки узявся — стала людей літніх років і запитує злодія: «Що ти тепер говорив?» Злодій відповідає: «Ось що я говорив:
«Панотець батько Микола, приховай мене у цій глухомані». Та обіцявся йому свічу поставити». Отут він покаявся дідкові у своєму гріху. Старий йому сказав: «Якщо прагнеш, полезай у це падалище!» А отут неподалік лежало падло. Нема чого було робити злодієві, треба було лізти у падло, тому що пойману бути не хочеться. Заліз він туди, а дідок у ту ж хвилину не бачимо став. Той дідок був сам батько Микола.
Ось наближається погоня; виїхали люди на степ, від'їхали з полверсти — нікого не мабуть, і відвертали назад; а злодій лежить у падалище, ледве дихає — такий гнилий дух! Коли проїхала погоня повз, він виліз звідти й бачить знову того ж дідка — коштує неподалечку так сбирает віск. Злодій підходить уводити, увести до ладу ньому, дякує за рятування; тоді дідок знову запитав: «А що ти обіцяв батькові Миколі, коли шукав притулку?» Злодій відповідає: «Я обіцявся перемінити гривенную свічу». - « Те-Те і є! Як тобі було задушливо лежати у падалище, так і батькові Миколі було б задушливо від твоєї свічі». Та дав йому дідок наставляння: «Ніколи не проси добродії бога й святих його догідників на злі справи, тому що господь не благословляє злих справ. Так дивися ж, помни мої слова, та й іншим скажи, щоб ніколи не просили бога у худих справах!» Сказав це й зник з очей.