Жили такі два брехуни — Брехало й Подлигало. Один бреше, інший подлигает. Так тільки й жили. Працювати не любили, а брехнею гроші добували.
Підуть у село: один у одну хату, а іншої у іншу...
Зайшли раз Брехало да Подлигало у село; один у одній хаті зупинився, іншої — у інший, начебто розсердилися дорогою. Увійшов Брехало у хату, а хата у мужика нова. Брехало хату хвалить, а хазяїн радий. « Так, - говорить, - хата добра, такого лісу тепер ніде не знайдеш!» — «Немає! - говорить Брехало.- Немає!» —«А я говорю: так!» —«А я говорю: немає!» —«Давайте покладемо на сто рублів, що є!» — «Давай!»
Поклалися. «Ішов раз я, - говорить Брехало, — по селу, і везли там одна колоду — від паски до різдва везли, а тільки корінь вивезли. Усім селом молебень служили — не пройти, не проїхати було! Ось це так дерево!»- «Так ти й лгешь», - говорить мужик. «Коли мені не віриш, так покличемо мого товариша. Хоч ми з ним розсердивши, а збрехати не дасть!» —«А де він?» — «Так геть у хаті!»
Привели Подлигалу. «Правду ль твій товариш про дерево розповідав, начебто з різдва до паски тільки корінь вивезли?» — « Ні, що не бачив, то не бачив, і брехати не буду! А ось будинок мабуть бачив: з одного дерева вибудуваний. Як зайшов я, бачу хату, ходив-ходив і заблудився. У одній половині мужики горілку п'ють, у інший весілля відіграють, у третьої свахи б'ються. Насилу люди вивели»...
Бачить мужик, що не брехав Брехало, і програв сто рублів. Розділили гроші нарівно й у інше село йдуть. Прийшли, один у одну хату, іншої у іншу, начебто розсердивши.
Стали Лгалу вечерею годувати, щей налили. Брехало капусту похвалює. А хазяїн і радий: « Так, такої капусти у всьому світлі немає! Таких качанів отродясь не бачив ніхто!» —«Ну, я-те поболе бачив», - подраздоривал мужика Брехало. «Де?» — «Давай залягаємо по сту рублів?» — «Давай!»
Залягали й гроші на стіл виклали. «Ішов я раз по полю, — бреше Брехало. - Та у поле ріс качан. Як зайшла хмара, як пішов дощ, так цілий полк солдатів під качаном сховалися. Ось це качан!» —«Так ти лгешь!» —«А коли не віриш, так поклич мого товариша! Хоч ми з ним і розсердивши, а тільки збрехати не дасть!»
Привели Подлигалу. «Правда ль, що твій товариш качан такий бачив, що цілий полк сховався?» — « Ні, - говорить Подлигало, - що не бачив, то не бачив, і брехати не стану! А бачив, як качан із землі тягли. Запрягли дванадцять коней, і те ледве витяглися!..»
Бачить мужик, що програв, і віддав сто рублів!
Брехало да Подлигало розділили гроші нарівно й у інше село пішли. Брехало у одну хату, Подлигало — у іншу, начебто розсердивши. Лгалу обідом годують, гороху дають. Брехало горох похвалює. А хазяїн радий. «А тільки це не горох!- говорить Брехало.- Ось я бачив горох так горох! Одна стеблина з дуб товщиною, а струк у небо вперся!» —«Так ти лгешь!» — «Навіщо брехати? Не віриш, давай залягаємо по сту рублів!» — «Давай!»
Залягали. Та гроші на стіл виклали. «Покличемо мого товариша, він не дасть збрехати, хоч ми з ним і розсердивши».
Покликали Подлигалу. «Правда ль, твій товариш бачив горох у дуб товщиною, а струк у небо впирається?» — « Ні, що не бачив, то не бачив, і брехати не стану. А ось бачив, як горошком вулицю мостили й у гороховине через ріку двадцять людей за раз перепливали!»
Бачить мужик, що програв, і віддав сто рублів.
Розділили Брехало да Подлигало гроші нарівно й пішли далі...