У старий час служба у армії була довгою. Ось відслужив один солдат паную Ерохе свій строк — двадцять п'ять років вірою й правдою, ні у вогні не згорів, ні у воді не потоп. Ну, возвернулся він зі служби додому. Прийшли уводити, увести до ладу нього його друзяки-товариші — Гришка да Васько й розпитують. «Ванька!» — а солдата кликали Іваном. «Чого вам?» — « Як ти служив у царя?»
Багато Іван їм понасказав про службу у царя Ерохи.
Слухали, слухали його друзяки, а потім Васько запитує: «Ванька, а де цар-те живе?» — «У теремі», - відповідає Іван. «А у якому ж теремі?» — «А у такому теремі-теремку, та ще під теремом теремок, а під теремком ще теремок, а у тому теремку хороми. Ось так він і живе».
Слухають Васько із Гришкой, діву даються. Ось Гришка катує: «А ти, Ванька, ось двадцять п'ять років паную служив, а бачив його?»
Ванька-Те пануючи не бачив, тому й не міг нічого відповісти. Подумав, подумав так сказав правду: « Ні, не бачив».- «Ось дурень, - каже Гришка, - який же ти солдат, раз пануючи не бачив! Двадцять п'ять років прослужив, а не бачив!»
На інший день служивий розв'язав піти до царя, подивитися на нього. Набрав Іван сухарів у переметну торбу так втеча. Удався до царя. Цар прийняв солдата, запитує: «Чого ти прийшов до мене, служивий?» — «Я, ваша царська величність, прослужив вам двадцять п'ять років, а у очі не бачив, який ви є».- «Дивися, служивий, так тільки не даром».
Бачить солдатів така справа, зачув недобре, швидко перешикувався: «А яка плата буде, ваша царська величність?» — «Відгадаєш мені три загадки — повний розрахунки буде». Почухав собі голову солдатів так каже: «Згодний».- «Скажи, служивий, чи високо небеса коштують?» — запитав цар. «Ні» — «Чому так, служивий?» — «Тому, ваша царська величність; Ілля-Те-Пророк стукає-гримить, а нам чутно».
Паную сподобалося. Він загадав іншу загадку: « чи Глибока земля, служивий?» — «Глибока, ваша царська величність!» — «Чому?» — «Коли я йшов на службу, а тому пройшло двадцять п'ять років, дід мій пішов у землю. Я відслужив, а він усі не возвертается».
Паную й така відповідь сподобалася; він тоді загадав третю загадку: «Вирви із дванадцяти соколів дванадцять пір'я так прийшли мені».
Та у це ж час, - як тільки цар загадав загадку, солдатів був арештований. Обшукали його, кинули у у'язницю. А у у'язниці було дванадцять мужиків, солдат став тринадцятим.
Ну, сидить служивий, а сам на мужиків дивиться. Закурив трубку. Курить так - те, а сам думає: «Важка загадка для солдата». Солдат своїм розумом почав розгадувати. Він визначив, що ці дванадцять мужиків і є дванадцять соколів. Тільки всі вони були не мужиками, а синами купців.
Сидить солдатів, дивиться на них. Сидів, сидів так початків розпитувати, за яку провину вони сидять. Дванадцять арештованих стали служивому про себе гутарить. Та всі вони, виявилося, сидять за любов.
Солдат вислухав усіх так каже: « За такі дрібниці люди у у'язницях не сидять. Та тримати вас не стануть. Як дасте мені по сто рублів кожний, напишу грамоту-прохання — вас усіх випустять».
Почули така справа сини купців так навалилися на Солдата: «Пиши мені, солдат!» Іншої собі кричить: « Ні, мені!» Установив солдат порядок і сказав: «Уперед кладіть по сто рублів».
Дали вони йому по сто рублів, а солдат написав кожному грамота-прохання. Одержав грамоту-прохання цар і всіх купецьких синів випустив, один лише служивий у у'язниці залишився.
На третій день приходить вартовий, бере солдата й веде його до царя. Цар запитує: «Де, служивий, пір'я?» Солдат відповідає: «Ваша царська величність, дозвольте докласти?» — «Докладай».- «Вашу загадку розгадав і наказ виконав».- «Виконав?» — запитує цар. «Виконав. Одержите дванадцять перушков», - і поклав цареві дванадцять сторублевих на стіл.
Цар перерахував гроші так каже солдатові: «Теперича я повірю, що ти, солдат, прослужив у мене двадцять п'ять років, у вогні не згориш, у воді не потонеш. Даю тобі останню загадку. Відгадаєш — подивишся на мене з усіх боків».- «Слухаю, ваша царська величність!» — «Широта й довгота світла яка є?» Солдат відповідає: «Це, загалом, прогалина, ні кінця ні краю не має».
Бачить цар, що солдат всестатейний і ні з якого боку руками не схопиш, каже йому: «Теперича, солдат, командуй мною так дивися на мене з усіх боків».
Устав цар по команді «сумирно». Ось і став служивий команду давати: «Праворуч! Ліворуч! На місці стій! Кроком марш! Бігцем!» А цар сполняет команду, кружляється, бігає.
Солдат три години ганяв царя, він аж змилив. З усіх боків на нього подивився Іван і тисячу двісті рублів додому приніс.
Прийшли до Івана друзяки-товариші й запитують: «Ну, Іван, подивився на царя?» — «Подивився!» — «А який він?» — «Цар наш рудий, веснянкуватий, голений, рябий так дурної. Три години під мою команду довготелесий тупотів!»