Жив-Був мужик, була у нього дружина-красуня; міцно вони любили друг дружкові й жили у злагоді й згоді. Ні багато, ні мало пройшло часу, помер чоловік. Поховала його бідна вдова й стала замислюватися, плакати, тужити. Три дні, три ночі бесперечь сльозами обливалася; на четверту добу, рівно опівночі, приходить до неї біс у образі її чоловіка. Вона зраділа, кинулася йому на шию й запитує: « Як ти прийшов?» — «Так чую, — говорить, — що ти, бідна, по мені гірко плачеш, шкода тебе стало, отпросился й прийшов». Ліг він з нею спати; а до ранку, тільки півні запекли, як дим зник. Ходить біс до неї місяць і іншої; вона нікому про те не каже, а сама усе більше так більше сохне, немов свічка на вогні тане!
У деякий час приходить до вдови мати-баба, стала її запитувати: «Тому ти, дочка, така худа?» — « Від радості, матінка!» — « Від якої радості?» — « До мене покійний чоловік ночами ходить». - «Ах ти, дурна! Який це чоловік — це нечистий!» Дочка не вірить. «Ну, слухай же, що я тобі скажу: як прийде він до тебе у гості й сяде за стіл, ти упусти навмисно ложку, так як станеш піднімати — подивися йому на ноги». Послухалася вдова матері; у першу ж ніч, як прийшов до неї нечистий, упустила під стіл ложку, полізла діставати, глянула йому на ноги — і побачила, що він із хвостом. На інший день побігла до матері. «Ну що, дочка? Правда моя?» — «Правда, матінка! Що мені робити, нещасної?» — «Підемо до попа». Пішли, розповіли всі, як було; піп почав удову вичитувати, три тижні вичитував — насилу відстав від неї злий біс!