У государя у коридорі стояв вартовий. Ну ось, коштує він уночі — нікого немає у коридорі, лампи горять. Дійсно, він був грамотний і зазавжди був у нього за обшлагом олівець. Так, ось він придумав на стіні написати: «Розуму багато, так грошей немає».
Вийняв олівець і написав. Відстояв свій годинник і змінився.
Ранком государ устав, пішов по коридору й бачить — на стіні написане. Підійшов, подивився й думає: «Що таке? Ежли б гроші, що б він міг своїм розумом зробити?»
Повернувся назад, зайшов у свій кабінет, написав записку у вартовий будинок вартовому начальникові: «Хто у мене написав: «Розуму багато, так грошей ні», послати його до мене!» Вартовий начальник запитує: «Хто, хлопці, у вас на пості стояв і написав: «Розуму багато, так грошей ні»?» Той і говорить: «Я!» — «Ну, так будь до государя!»
Государ велів його пропустити у кабінет. Коли він заходить у кабінет, государ його запитує: «Це ти написав у мене у коридорі, що розуму багато, так грошей немає?» — «Точно так, ваше императорско величність, я!» — «А що ж б, тобі гроші, ти б зі своїм розумом зробив?» — «А їжаку б мені гроші, ваша величність, я б побрав французького короля дочка за себе взамуж». Тоді государ говорить йому: «Ось тобі тищу рублів і відкритий аркуш, де завгодно можеш грошей побрати».
Він побрав, бере тищу рублів і відкритий аркуш і відправився у Францію. Коли він у'їхав у столичне місто, у Париж, і проситься у однієї бідної вдови на фатеру. Та говорить: «Я б тебе із задоволенням пустила, але у мене у самої пити - є нема чого». Він говорить: «Мені твого нічого не треба — була б тільки фатера для мене». Та говорить: «Коли так, із задоволенням, заходь».
Він зайшов у будинок, винимат золотий і посилат її на базар купити їстівних припасів. Жінка сходила на базар, купила, що він їй велів, і зачали вони з нею жити. Та вона задоволена від нього залишилася. Виходить, ходить на базар і сама харчується.
Живе він тиждень, іншу й щодня ходить по місту, і ось довідався, що королівська дочка у один принца закохана. Та займає у такий-то готелі номер. Тоді він пішов у цей готель і просить хазяїна цей самий номер. Хазяїн йому відповідає, що цей номер занятой. «А ким він зайнятий?» А хазяїн йому відповідає, що саме королівська дочка. Він і говорить: «Так що ж? Мені адже один куточок, і я тобі дам за нього гарну ціну».
Хазяїн був цього готелю на гроші зарний, та й подумав: мов, адже він йому гарну ціну дає — дай пущу я його у задній куточок!
Ось поставив йому отут у куточок ліжко й помістив солдата.
Сидить він собі, повісив на сірник мундир і шинельку, сидить на ліжку.
Ось настав вечір. Приїжджає королевна й побачила російського солдата. Призиват хазяїна й говорить: « Як же ти міг пустити у цей номер? Ти ж знаєш, що займаю я!» Так той хазяїн і говорить: «Що ж, ваше королевеко високість, я людей не багата, а він — російський солдат, наша мова він не розуміє». А королевна подумала: « Та й вірно, так що він нам не перешкодить! Ну, пускай отут, добре».
Тим часом приїжджає принц, входить у номер і побачив цього ж самого солдата й спрашиват у королевни: «Це що за людей?» — «А це, - говорить, - російський солдат. Він що — нашої мови не знає».
Принц підходить уводити, увести до ладу ньому й говорить: «Солдат?» Той говорить: «Чого?» — «Ти наша мову знаєш алі немає?» Солдат говорить: «Знаю».- «Який же, - говорить, - він?» Солдат говорить: «Такий же червоний, як у мене». Принц говорить королевне: «Так адже він дурень!»
Принц попросив у хазяїна полдюжину пива; хазяїн приносить їм полдюжину пива, і вони починають випивати. Солдат подивився на них і попросив дюжину. Хазяїн йому приносить дюжину, він попросив таз і вилив це пиво у таз. Коли вилив, руки-ноги вимив і наказав вилити у двір. Принц говорить: «Ось ми п'ємо, а він купив, вимив руки-ноги й наказав вилити».
Ось вони почали промежду собою розмовляти, а солдат сидить — слушат. Королевна йому й говорить: «Ось ви до мене сьогодні о дванадцятій годині будьте. Ось під таке-те вікно й дряпайте, а я відчиню вікно й спущу вам сходи».
Солдат усе це справа чує. Так, і попрощалися й виїхали: королевна на своє місце, а принц на своє. Солдатів, не будь дурень, зібрався зараз у зборам і пішов.
Коли підходить під вікно до королевне, і царапнулся. Та почува й думала, що принц. Відчинила вікно й спустила сходи — солдатів вліз, королевна його й спрашиват: «Що, душечка, вогню треба, мабуть, здути?» Він і говорить: « Ні, не для чого. А то, навіщо ви мене просили, потім я й прийшов».
Тим часом з'явився принц і ось постукав у вікно. Королевна спрашиват: «Хто ж там стукатся?» Солдат їй і говорить: «Не чи паршивий цей солдатишка? Дай-но я його тазом цим смикну!»
Схопив таз і кинув за вікно й прямо потрапив принцові у чоло. Та на чолі його сплив булдирь. Принц був такий, так немає — забрався назад.
Солдат і говорить королевне: «Що ж, душечка, мені теперя потрібно їхати». Королевна говорить: «Що ж, можете». Солдат їй говорить: «Що ж, ваша високість, ви дозвольте мені знак який-небудь». Вона й говорить: «Так який же я вам дам?» — «А дозвольте, - говорить, - хоч своє колечко». Та: «Із задоволенням», — говорить.
Знімає з пальця кільце й подає йому. Солдат надягає на свій палець, попрощався й пішов. Так приходить у свій номер і лягає спати.
Також і на другий вечір: є королевна й принц. Коли приїхав, принц знову заказиват дюжину пива. Коли хазяїн приносить дюжину пива, а солдат заказиват півтори. Та й попросив таз, вимив руки-ноги й наказав вилити. Ті почали випивати пиво, королевна принцові й говорить, побачила на чолі його ріг, булдирь цей самий: «Це що ж, душечка, у вас таке?» Принц їй і відповідає: «Седни був на вчення — і впав з коня, чоло собі зашиб».
Коли вони розпили пиво, тоді королевна йому й говорить: «Ну, седни знову будьте о дванадцятій годині до мене». Принц говорить: «Добре».
Потім попрощалися й виїхали.
Солдат дочекався тієї години, зібрався й пішов. Приходить під вікно, знову стукнув, вона відчинила вікно й спус тила сходи. Той вліз у кімнату, і пішло у них по-старому.
Принц того разу знову під вікном і постукався. Вона його й спрашиват: «Хто ж там знову?» Він і говорить знову одне ж: «Так не чи паршивий це солдатишка?»
Підходить уводити, увести до ладу вікну й говорить: «Що тобі треба, хто такий ти?»
Принц злякався, і тільки дай боже ноги — унестись би! Коли принц ударився від вікна, солдат і говорить: «Ну, душечка, і мені додому треба». Вона й говорить: «Так що ж, можете».- «А дозвольте мені значок». Вона й говорить: «А що ж вам потрібно?» — «Дозвольте свій годинник».
Вона знімає свій годинник і дає солдатові. Солдат попрощався й іде. Приходить у квартиру й лягає на відпочинок — спати.
Проходить третій день, настає вечір, знову є королевна й принц. Принц знову попросив дюжину пива, а солдат сидить, мовчить. Коли вони почали випивати, то принц говорить королевне: « Мабуть, солдат прогорів, рє дні не бере пива». Королевна й говорить: «Так налити йому склянка, подать! Пускай вип'є!»
Принц наливає склянку й говорить: «Що, солдат, пива п'єш?» Солдат відповідає: «Подаси, так вип'ю».- «Іди, пий!» — говорить.
Солдат встає з ліжка, підходить уводити, увести до ладу столу й бере за склянку. Коли бере за склянку, королевна тоді побачила своє кільце на його пальці. Солдат випив і ставить склянка. Королевна й говорить: «Що ж це у тебе, служивий, золоте чи ні кільце?» Солдат отвечат: « Так, золото!» Королевна й говорить: « Ану ж бо, покажи сюди». Солдат знімає з пальця й подає їй кільце. Королевна подивилася: « Так, - говорить, - гарне кільце». Потім глянула на стіну й побачила годинник: «Так у тебе й годинник є?» — « Так, є», - говорить. «Ну-но, покажи!» — говорить.
Солдат і подає їй годинник. Королевна подивилася й бачить — власний її годинник — і говорить: « Так, гарні годинки!»
Віддає солдатові назад і довго не стала сидіти. Говорить принцові: «Мені седни колись — треба їхати додому».
Попрощалася із принцом і відправляється, і принц пішов. Так, коли виїхала у вулицю й принц виїхав, наказала вона кучерям завернутися назад. Завернулася назад і знову у готель - у цей же номер. Та й говорить солдатові: « Як же ти міг це зробити?» Солдат і відповідає: « Як же я не можу це зробити, коли я чую, що ви розмовляєте?» — «Так у вас же принц запитував, чи знаєте ви наша мова, і ви йому сказали, що такий же червоний, як у мене!» Він їй і говорить: «Так він — принц, так дурень! Мова звичайна у кажного людину: червоний. Він би запитав, чи знаєш розмову наш — Я б тижно йому сказав. Я, - говорить, - сам був перший генерал у палаці, а не солдат, і обучон на всі мови, і можу розмовляти з кажним». Вона й говорить: «Коли вміли це зробити, умійте мене й побрати». Солдат їй відповідає: «Я потім і приїхав».
Та ось вони вмовилися на таких умовах, що ежли через три дні вона може усе зібрати, а йому щоб скрізь були коні готові, затримки не було.
Ось так, через троє доба вона зібралася, а він заготовив коней, щоб були скрізь готові, для проїзду їх. Через троє доба він найняв легкового візника й підкотив до палацу. Точно так само під це вікно. Вона спустила всі маєток своє й спустилася сама. Ось вони сіли у карету, покотили по місту. Сіли у карету й покотили на поштові. Та ось благополучно доїхали до Петербурга й у'їжджають прямо у палац. Доклали государеві, що приїхав такий-то ось солдатів.
Государ вийшов, дивиться: так, напевно, приїхав солдат і привіз дочку французького короля. Коли государ зустрів їх, і говорить: «Коли ти був солдатів, теперя будеш генерал».
Ось бенкет пирком — і свадебка, і нині живуть благополучно.