Жили старий зі старушкою, у них народився Кунтушка. А чому його назвали Кунтушка? Що він був дуже маленький — сам з локоток, а борода з ніготь. Вони були Балаганского округу, Черемшинской волості, приписані до поскотине. У них був коленкоровий будинок, сарапинковие ворота, дабинние підворіття. А у хаті був стіл дубовий і самовар без кранту новий. Та чайник був — без носу, наливав він кожному без попиту. Ось вони стали жити так поживати, а син ихний став по селах гуляти.
Одного разу він біг по вулиці. Біжить йому назустріч весілля. Він у ту так у другові сторону поперед них. Поезжане зіскочили, давай пороти Кунтушку й так його висікли, що він ледь додому прибіг зі сльозами.
Мати його запитує: «Що ти плачеш?» — «А ось, - говорить, - я йду, біжить весілля назустріч, я у ту так другові сторону, я у ту так другові сторону, поезжане зіскочили, давай мене пороти бичами, і ось я плачу».- «Екой ти дурень, ти б сказав: « Дай боже під злат вінець стати й закон божий прийняти!» — «Так я, мама, збігаю, скажу!»
Коли він біжить — ніхто йому не попадає, а тільки він побачив у одного селянина горить клуня. Він прибігає до клуні. Мужиків багато, заливають отут. Він їм і говорить: « Дай боже вам під злат вінець стати й закон божий прийняти!» Мужики давай його дути ціпками! Та зі сльозами прибіг додому.
Мати запитує: «Що ти плачеш?» Він розповів їй случившуюся лихо. Вона говорить: «Який ти дурень! Ти б побрав цебро так пішов би заливати, вони б тебе похвалили».- «Так дай, мама, я збігаю!»
Схопив він цебро й побіг.
Біжить, ніде пожежі немає. А тільки бачить, що мужики почали свиню палити. Він прибігає й наливає на їхній вогонь. Мужики давай його дути отут і так його отдули мотузкою, що він ледь зі сльозами додому прибіг.
Мати й запитує його: «Що, Кунтушка, плачеш?» Він розповів матері про случившейся лиху. Вона говорить: «Екой ти дурень! Ти б сказав їм: « Дай боже вам цим шматочком у Христовий день розговітися!» — «Так ужо я, мама, збігаю, скажу!»
Там він побачив, на вулиці: сидить мужик, спорожняється. Він йому й говорить: « Дай боже тобі цим шматочком у Христов день розговітися!»
Мужик зіскочив так давай його дути ременем. Так що Кунтушка прибіг знову додому зі сльозами. Стала мати його розпитувати про причину його зліз, він став матері розповідати про те, що трапилося,.
З тих пір перестав він ходити.