Жили собі старий зі старухою, народили вони собі три дочки. Дві дівки — розумні, а третю прозвали дурочкой. Батько був рибалкою. Наловив він раз багато риби й розв'язав їхати у місто. Зібрався у місто за покупками, дві розумні дочки просять його: «Панотець, купи нам по шелкутневому сарафану».- «Куплю».
А дурочка нічого не просить. А вона не дурочка, а тиха була, увічлива. Кликали її Танюшкой. Пішов батько до неї й запитує: «Що ж ти, донечка, нічого не просиш?
Що купити тобі?» — «Нічого мені, панотець, не треба».- «Так як же? Сестри твої просять купити шелкутневие сарафани, а ти нічого не просиш!» — «Купи мені, панотець, наливне яблучко — золоте блюдечко!»
Упорався зі справами старий і поїхав у місто. Приїхав він у місто. Пішов на базар і купив старшим дочкам по сарафану, а молодшої купив наливне яблучко — золоте блюдечко. Купив він усі подарунки й поїхав додому.
Ось він привіз дочкам подарунки. Старші, розумні дочки, зачесали голови, надягли сарафани й пішли гуляти, а молодша дочка будинку залишилася.
Зачесала вона голову, надягла сорочку, села, поклала на коліна золоте блюдечко, а на нього наливне яблучко я сказала:
Відіграй, відіграй, блюдечко,
Котися, котися, яблучко:
Показуй поля, і моря,
Та широкі луги,
Та стрілянину, і пальбу,
Та гір красу,
Та небес висоту!
Як сказала вона, так усе це й з'явилося: і поля, і моря, і широкі луги, і стрілянина, і пальба, і гір краса, і небес висота!
Старші дочки побачили її яблучко й блюдечко та й заревнували. Ось вони й просять молодшу сестру: «Сестриця наша мила, дай нам пограти наливне яблучко — золоте блюдечко!» — «Пограйте!»
Побрали сестри наливне яблучко — золоте блюдечко й стали відіграти. Старша сказала:
Відіграй, відіграй, блюдечко,
Котися, котися, яблучко:
Показуй поля, і моря,
Та широкі луги,
Та стрілянину, і пальбу,
Та гір красу,
Та небес висоту!
Як сказала вона, так усе це й з'явилося сестрам: і поля, і моря, і стрілянина, і пальба, і широкі луги, і гір краса, і небес висота.
Полюбилося старшим сестрам наливне яблучко — золоте блюдечко, вони й стали вмовляти молодшу сестру: «Віддай нам, сестричка, наливне яблучко — золоте блюдечко, а ми тобі дамо свої шелкутневие сарафани!» — « Ні, сестриці, того не можна зробити! Наливне яблучко — золоте блюдечко заповітний подарунок від панотця! Просите панотця — він вам, може, і купить, а шелкутневого сарафана мені не треба».
Креико осерчали старші сестри на молодшу, а їй не кажуть про це. Пройшло скільки-те часу, коли молодша сестра забула про усе, вони й стали її вмовляти: «Підемо з нами за клубникою у ліс».- «Підемо, сестриці», - відповідає їм Танюшка.
Пішла вона з ними. Прийшли сестри у дрімучий ліс, побрали й убили її. Убили Танюшку, зарили під одним деревом, а наливне яблучко — золоте блюдечко собі побрали.
Прийшли з лісу додому старші сестри й гутарят батькові: «А дурочка наша пішла кудись! А ми її шукали, шукали, кликали, кликали, так і не знайшли».- «Куди ж подіялася вона?» — запитує батько. «Не знаємо... Мабуть, відлюдьки розтерзали».
Батько-Те любив меншу дочку, душі у ній не сподівався. Міцно він плакав по Танюшке. Не вірить він старшим дочкам, що менша заблудилася, а ще більше не вірить, що її немає на світі у живі. Тиждень плакав батько, іншу й третю плакав, і усе не вірить, що немає його Танюшки у живі. «Мабуть, заздрісниці завели її у ліс та й кинули», - думає він собі.
У станиці був пастух. Він ганяв баранчиків пасти у той ліс, куди сестри Танюшку завели. Ганяв, ганяв він своя череду — і набрів у лісі на горбок-могилку. На могилці тієї тростина виросла. Сіл він на горбок відпочити, дістав ножичок і думає: «Зріжу тростину, зроблю сопілочку й буду на ній відіграти».
Зрізав він тростину, зробив сопілочку й затіяв відіграти.
Відіграє він на сопілочці, а сопілочка й каже:
Було нас усіх три сестри, Ходили ми у ліс за клубникою, За клубникою, за малиною... Мене сестри рідні вбили, Мене сестри рідні загубили Та с білого зі світла збули —
За наливне яблучко, За золоте блюдечко!
Діву дався пастух. Думає, що йому це здалося. Ось і розв'язав він ще раз зіграти. Відіграє він на сопілочці, а сопілочка каже, жалібно так дівочим голоском вимовляє:
Було нас усіх три сестри, Ходили ми у ліс за клубникою, За клубникою, за малиною... Мене сестри рідні вбили, Мене сестри рідні загубили Та с білого зі світла збули — За наливне яблучко, За золоте блюдечко!
Прийшов вечір, пастух жене у станицю череда баранчиків. Пригнав у станицю, іде по прогону й відіграє на сопілочці, а сопілочка каже, жалібно так дівочим голосом вимовляє:
Було нас усіх три сестри, Ходили ми у ліс за клубникою, За клубникою, за малиною... Мене сестри рідні вбили, Мене сестри рідні загубили Та с білого зі світла збули — За наливне яблучко, За золоте блюдечко!
Почув ці слова батько, поспішив до пастуха, просить його: «Дай мені сопілочку». Пастух йому дав сопілочку.
Ось батько затіяв відіграти на ній, а сопілочка сама так і каже:
Рідний мій панотець, Рідна моя матінка! Ходили ми у ліс за клубникою, За клубникою, за малиною, Мене сестри рідні вбили, Мене сестри рідні загубили Та с білого зі світла збули — За наливне яблучко, За золоте блюдечко!
Тоді став батько гірко плакати. Поплакав і запитав пастуха, де він сопілочку таку знайшов. Той йому усе розповів.
Пішов потім батько у ліс, знайшов горбок, розрив землю, бачить — Танюшка лежить. Вийняв дочка свою, а вона мертва. Приніс він дочка додому. Отут йому баба-чарівниця сказала: «Піди до царя так побери у нього у колодязі живої води. Обляпай тою водою дочку, вона оживе».
А старші сестри-лиходійки, як побачили вбиту, так і голосити сталі. Ревуть, голосять, волосся на собі рвуть. Боязно їм стало.
Батько поїхав до царя живу воду з колодязя брати, а цар запитує: «На що тобі вода?»
Батько-Те всі паную й розповів. Тоді цар каже йому: «Якщо дівка прокинеться, то приведеш її до мене, так нехай усе бере із собою!»
Приїхав батько додому, бризнув водою на дочку мертву — вона встала. Побрав він дочка, наливне яблучко — золоте блюдечко й повіз до царя.
Приїхали до царя. Цар як глянув на старикову дочку, так і полюбив Танюшку. Змусив цар її пограти у наливне яблучко — золоте блюдечко. Побрала Танюшка наливне яблучко — золоте блюдечко й сказала:
Відіграй, відіграй, блюдечко,
Котися, котися, яблучко:
Показуй поля, і моря,
Та широкі луги,
Та стрілянину, і пальбу,
Та гір красу,
Та небес висоту!
Як сказала Танюшка, відразу всі й представилося: і поля, і моря, і широкі луги, і стрілянина, і пальба, і гір краса, і небес висота.
Тоді цар сказав собі: «Ось таку дівку мені у дружин побрати». Подумав, подумав та й запитав рибакову дочку: «Підеш за мене заміж?» — «Піду, - відповідає Танюшка, - тільки, цар-панотець, нехай мої сестри із мною живуть. Мені шкода їх, не карай! Пускай вони з нами жити будуть».- «Нехай живуть», - сказав цар.
Повінчався цар. Стали вони жити. Живуть вони й люблять один одного. Цар-Те у Танюшке душі не сподівається: і гарна
Вона, і увежлива.
Сестри їй заздрять, а поробити нічого не можуть. Так п живе рибакова дочка із царем, а сестри-заздрісниці зляться. Довго так жили, ось і бачить цар різні негарні справи за сестрами дружини. Терпів він, терпів — та й прогнав їх зі своєї держави. Прогнав і заспокоївся.
Опосля того цар з Танюшкой стали добре жити й поживати так добра наживати.
Я у них у гостях була, мед-пиво пила.