Із самого ранку мужик трудиться на своїй борозні, утомився бідний. Їде воєвода. Відомо, воєводи рано не встають, їздити не їздять. Ось під'їжджає він, побачив мужичка, підкликав, почав запитувати, як його кличуть, чи прибутково працювати, скільки одержує у рік. «Нічого, слава богу, ситий, не гол — і того буде. За більшим не ганяюся. Уродиться — добре, не вродиться — божа воля. А у рік сбираю врожаю рублів на вісімдесят».
Воєвода знову запитує: «Куди ж ти, мужик, їх запроторюєш?» — « Як куди? Відомо — по господарстві хіба мало треба? Так ось: двадцятьма рублями борг плачу, двадцять рублів у борг даю, двадцять рублів за вікно кидаю так двадцять рублів податей плачу!»
Воєвода коштує, роздумує, що б це значило: двадцять рублів у борг давати, двадцять у вікно кидати так двадцять у борг віддавати. «Загадка важка», - метикує, просить мужичка розтлумачити. Той відмовився. Воєвода говорить: «Ну, добре! Ти не говори нікому, хто б тебе не запитував. Ось тобі мій воєводський наказ!» Пригрозив так воєвода мужичку: « А то, - говорить, - тобі не минути лиха!»
Та виїхав. Приїжджає додому, зажадав усіх самих іменитих бояр. «Так і так, - говорить, - попався мені мужик на дорозі, говорить: одержує всього у рік вісімдесят рублів: двадцять рублів боргу платить, двадцять у борг дає й двадцять у вікно кидає. Відгадайте, бояри, цю загадку. Хто відгадає, нагороджу золотом і милістю!»
Бояри весь день думали — нічого не придумали, випросили у воєводи місяць строку. Ось і місяць приходить до кінця. Що робити? А кожному вислужитися хочеться. Ось один поїхав до мужика. « Розкажи, - говорить, - братик, будь ласка... Розтлумачиш, подарую тебе по-царському: дам тисячу червінців!» Мужик говорить: «Двадцять рублів боргу плачу — те батька годую: він допрежь мене кормил. Двадцять рублів у борг даю — те сина годую: він мене буде годувати, цим заплатить, стало бути. Двадцять рублів за вікно кидаю — те дочку харчую: це вуж ні мешканець, ні помічник, ні годувальник».
Боярин подумав-подумав: «Та це ж правда!» Та дав мужичку тисячу золотих.
Приїхав інший боярин і дав мужичку дві тисячі золотих. Той розповів знову загадку. Приїхав третій, дав три тисячі. Мужик знову розтлумачив бояринові.
Місяць скінчився. Настав час віддавати звіт воєводі. Усе прийшли. Воєвода почав запитувати, хто як надумав. Один боярин сказав: «На двадцять рублів батька годує мужик, на двадцять сина, на двадцять дочка!» Воєвода звернувся до іншого. Той відповів те ж. Звичайно, і третій відповів не інакше.
Воєвода собі на розумі: це, мов, щось недарма. Послав гінця за мужиком, наказав негайно з'явитися.
Приїхав мужик, зараз його до воєводи. «Ах ти, такий-сякий, - Розсердився воєвода, - кому ти казав про загадку? Говори правду-істину, а то твоїй голові не вціліти! Я праг дізнатися, як відгадають мої бояри цю загадку, чи можуть вони моїм воєводством керувати... А ти мені вся справу загидив! Знаєш, бояри повинні бути всіх розумніше, усіх догадливее?»
Мужик, не будь поганий, і говорить: «Були у. мене троє. Перший дав перинку, іншої — два, а третій цілих три!»
Воєвода й мова прикусила, почав запитувати, що це значить. А мужик посміхається, знає: «Ось ти — воєвода, тутешній цар, значить. Тобі, виходить, треба бути всіх смишленее! А ти ось у простого мужика запитуєш...»