У мужика надворі сиділа купа горобців; один горобець і почав перед своїми товаришами похвалятися: «Полюбила, — говорить, - мене сива кобила, часто на мене поглядає; чи прагнете, оброблю її при всіх наших чесних зборах?» — «Подивимося!» — говорять товариші.
Ось горобець підлетів до кобили й говорить: «Здраствуй, мила кобилушка!» — «Здраствуй, співак! Який нестаток маєш?» — «А такий нестаток — прагну попросити у тебе...» Кобила говорить: «Ця справа гарна; по нашому сільському звичаю, коли хлопець починає любити дівчину, він у ту пору купує їй гостинці: горіхи й пряники. А ти мене чому дарувати будеш?» — «Скажи тільки, чого прагнеш». - «А ось: наноси-но мені по одному зерну четверик вівса; тоді й любов у нас почнеться».
Горобець щосили став клопотати, довго трудився й наносив-таки нарешті цілий четверик вівса. Прилетів і говорить: «Ну, мила кобилушка! Овес готовий!» - а у самого серце не терпить — і рад, і до смерті боїться. «Добре, - відповідала кобила, - відкладати справи нема чого, вити знемога пущі смерті, та й мені століття честною не проходити, принаймні, від молодця потерпіти не соромно! Принось овес так скликай своїх товаришів — минуле молодцю не докору! - а сам сідай на мій хвіст, поруч самої жопи, так чекай, поки я хвіст підніму».
Стала кобила їсти овес, а горобець сидить на хвості; товариші його дивляться, що таке буде. Кобила їла, їла та й... підняла хвіст, а горобець раптом і впорхнул у зад. Кобила пригорнула його хвостом; отут йому погано довелося, хоч помирай!
Ось вона їла, їла так як за..; горобець звідти й вискочив, і став він похвалятися перед товаришами: «Ось як! Мабуть, від нашого брата й кобила не стерпіла, ажно за..!»