Жив у Алемтежу багатий купець. Чим більше грошей він відкладав у скриню, тем скупей ставав. Цілими днями тільки про той і думав, як би нажитися й кинути у скриню ще одну жменю золотих монеток.
Одного разу він купив гурт овець і продав його з більшим баришем. Веселий, з тугим гаманцем у кишені, купець вертався додому з базару. Та як було йому не веселитися! У гаманці дзенькотіли чотириста золотих ескудо.
"На ці чотириста я знову куплю овець і продам їх за вісімсот. Куплю нових і знову продам удвічі дорожче..." — думав жадібний купець і так розмріявся, що упустив гаманець із кишені.
Тільки вдома він виявив пропажу й разом з тугим гаманцем ледве не втратив розум. Усю ніч він не спав, зітхав і охав, а ранком відправився до володаря міста, великому герцогові, і, низько кланяючись, став просити його:
- Про великий герцог, заступник нещасних і заступник усіх чесних людей! Виручи мене з лиха, накажи оголосити указ: якщо хто-небудь знайде гаманець із чотирмастами ескудо, пускай принесе до тебе й із чотирьохсот одержить у нагороду сорок.
Герцог пошкодував купця й у той же день велів оголосити на площі про втрату й про обіцяну щедру нагороду. А через три дні до герцога прийшла бідна жінка й вручила йому гаманець із чотирмастами ескудо.
- Твоя чесність гідна нагороди, - сказав великий герцог і наказав покликати купця, і наказав покликати купця.
Побачивши свій гаманець, купець висипав гроші на стіл і з жадібністю прийнявся перераховувати золоті.
Їх було рівне чотириста.
Але тепер купцеві не захотілося розставатися з десятою часткою грошей.
- Про жінка! - викликнув шахрай.- Тут не всі гроші! Крім цих ось чотирьохсот ескудо я поклав у гаманець ще чотири венеціанські золотих!
Жінка спокійно відповіла:
- Сеньйор купець, якби я прагла привласнити собі ваші гроші, я побрала б увесь гаманець і не принесла б його сеньйорові герцогові.
Усе зрозуміли, що вона говорить правду, але купець продовжував кричати й сварити жінку.
Звичайно, герцог догадався, що жадібний купець попросту не прагне платити обіцяної нагороди, і наказав йому:
- Підійди до мене й дай сюди гаманець.
Купець виконав наказ.
Герцог запитав:
- Ти затверджуєш, що у твоєму гаманці були ще чотири венеціанські монети?
- Так, сеньйор герцог.
- Чому ж ти не сказав мені про це раніше? Або ти прагнеш привласнити чуже?
Та, піднявши голос, сказав:
- Цей гаманець не належить купцеві. Я теж днями втратив гаманець, і у ньому було саме стільки ж золотих ескудо, але не було ні однієї венеціанської монети. Виходить, цей гаманець мій.
Потім, звернувшись до жінки, герцог додав:
- Ушанована сеньйора, дарує не той, хто багатий, а той, хто добрий, - так говорять у нас у народі. Тому-Те ти й принесла сюди цей гаманець. Побери ж його собі у нагороду за доброту.
Та віддав жінці гаманець із усіма ескудо.
А жадібний купець пішов ні із чим і став надовго посміховищем для всього Алемтежу.