Трапилося так, що королівський син подружився з бідняком, сином шевця. Молоді люди не приховували ні від кого своєї дружби, - разом з'являлися на вулицях і площах міста, разом гуляли у королівському саду, і принц навіть пишався своїм другом, тому що Мигель - так кликали бідного юнака - був добрий, чесний і сміливий.
Та Усе-таки ця дружба не сподобалася королеві. Він призвав до себе Мигеля й наказав йому негайно вийти з королівства. Довелося юнакові звалити торбинку на плечі й відправитися у далеку мандрівку. Однак, довідавшись про це, юний принц теж став збиратися у дорогу, і як не загрожував йому старий король, сіл на коня й поскакав навздогін за другом.
Незабаром він наздогнав Мигеля. Друзі обнялися й відправилися у шлях удвох. Так їхали вони з однієї країни у іншу й нарешті вступили у дрімучий ліс. Вікові дерева оточили їх з усіх боків, спокійні, величні й мовчазні. Та раптом юнака почули далекий лемент. Хтось просив про допомогу. Вони поспішили вперед. Лементи ставали усе голосніше й голосніше. Нарешті на лісовій галявині вони побачили прекрасну дівчину, прив'язану до стовбура товстого дерева.
- Що трапилося з тобою, красуня? - у один голос запитали принц і Мигель.
Дівчина відповідала:
- На мене напали розбійники. Вони відняли мої коштовності й перебили всіх моїх слуг.
- Про нещасна! - викликнув принц, який догадався, що це принцеса, полюбив її й розв'язав одружитися на ній. - Мигель, побери кинджал і розріж скоріше мотузки, щоб звільнити бранку! - Та коли друг виконав його прохання, принц подав принцесі руку й посадив на свого коня.
Одним словом, їх було двоє, а стало троє. Розмовляючи, вони продовжували свій шлях, поки не настала ніч. Подорожани розташувалися на нічліг. Принцеса й принц незабаром же міцно заснули, але вірний Мигель не спав. Ліс був такий густий і темний, що у будь-яку хвилину знову могли з'явитися розбійники!
Юнак опікував сон принца і його нареченої. Він терпляче расхаживал між деревами назад і вперед, як вартовий перед королівським палацом. Поступово він глибшався усе далі й далі у ліс і нарешті опинився перед великою печерою. «Уже не чи розбійники ховаються тут?» - подумав юнак і, оголивши шпагу, вступив під темні зводи. Але у печері нікого не було. Юнак придивився й побачив три чорні блискучі камені, що лежали посередині. Він праг уже вернутися назад, як раптом у печеру влетіли три голуби - білих, немов пухнув або хмарина у погожий день. Голуби сіли кожний на свій камінь і голосно заворкотали. Мигель прислухався й став розрізняти слова.
Перший голуб сказав:
- Бєдний принц! Він спить спокійно й не знає, що його чекає нещастя у гаї золотих апельсинів. Якщо принцеса надкусить плід, вона загине!
Другий голуб сказав:
- Як мені жалко принцесу! Нещастя чекає її у кришталевого джерела. Якщо принц зачерпне прозорої води, він умре!
Третя голубка закінчила:
- Що значать ваші таємниці у порівнянні з моєї! Що значать ці нещастя у порівнянні з тем, про який я повідаю вам! Якщо принц і принцеса не загинуть у шляху, їх чекає загибель у своїй постелі, тому що у день весілля, рівно опівночі, у палац приползет страшний семиголовий змій і з'їсть їх обох!
Мигель у жаху кинувся з печери, щоб попередити друзів про небезпеку, але голуби піднялися у повітря й перепинили йому дорогу. Юнак мимоволі зупинився, а птаха запекли приголосним хором:
Ти таємницю вивідав у нас,
Але якщо ти прохопишся -
У холодний мармур перетворишся,
Скам'янієш у той же година.
Нещасний Мигель! Він так любив принцесу й принца й у той же час не міг попередити їх про небезпеку: одне слово - і він перетвориться у німу, безжиттєву статую! Та Усе-таки юнак не втрачав надії. «Хто знає, - думав він, - можливо, минемо ми й чарівний гай з отруєними плодами, і кришталеве джерело з такий прозорої, але отрутною водою!»
Він розбудив принца й сказав йому:
- Поспішимо у палац! Якщо ти вернешся додому з такою гарною нареченою, король так обрадується, що вибачить тобі непослух, а мені дозволить жити у місті поруч із тобою.
Принц завжди довіряв розсудливості друга, і незабаром же всі троє рушили у дорогу назад.
Що тільки не робив Мигель, щоб минути гай золотих апельсинів. Він намагався йти відкритим полем, за десятки кроків обходив кожне дерево, і Усе-таки на світанку немов з-під землі виросла перед ним зачарований гай. Вона вся блискала у променях раннього сонця, а таких соковитих, таких великих, таких золотавих плодів ні принц, ні Мигель не бачили навіть у королівському саду!
«Ну ось, - подумав Мигель, - зараз принцеса захоче поласувати апельсинами...» - і негайно ж почув дзвінкий голос красуні:
- Про мій принц! Зірвіть мені один із цих прекрасних плодів!
- Принцеса, - негайно ж заперечив їй Мигель, - ці апельсини не продаються!
- ПРО, якщо я знімання один з тисячі, не розсердиться ж хазяїн! - розсміялася красуня й підвелася у сідлі, щоб дотягтися до гілки, суцільно засіяної золотавими плодами. Але у ту ж хвилину Мигель хльоснув її коня, принцеса скрикнула, а кінь, рвонувшись уперед, виніс її із зачарованого гаю.
- Що ти робиш! - розлютив принц.
Мигель спокійно відповів:
- Так треба, друг. - Та принц стримав свій гнів, тому що вірив у розсудливість Мигеля. Нарешті, уже до вечора, подорожани досяглися квітучої долини, де їх очікувало нове випробування. Струмочок, прозорий і чистий як сльоза, струменів, обмиваючи різнобарвні камінчики. Це й було зачароване кришталеве джерело!
Не встигнув Мигель оглянутися, як принц уже підбіг до джерела й зачерпнув повну пригорщу прозорої води. Ще мить - він отхлебнет і загине! Однак і цього разу Мигель зумів запобігти нещастю. Не говорячи ні слова, він сабоно штовхнув друга під лікоть: вода розплескалася, а принц, якому дуже хотілося пити, викликнув у гніві:
- Так що з тобою сьогодні, Мигель? Чому ти не даєш мені напитися?
- Так треба, - знову відповів юнак принцові. - Шлях далекий, поспішимо скоріше додому.
Та цього разу стримав себе королівський син. Мигель тріумфував. Дві небезпеки були вже за. Юнак був впевнений, що зуміє врятувати своїх друзів і від семиголового змія. Нарешті, усі троє наблизилися до палацу. Сам король вийшов їм назустріч. Він розцілував сина, обійняв принцесу-красуню й наказав готуватися до весілля. А Мигеля призвав до себе й сказав:
- Хоча ти й син шевця, але, я бачу, був вірним товаришем моєму синові. Проси у мене чого прагнеш, і я виконаю твоє прохання.
Мигель відповів:
- Ваша величність, дозволите мені у день весілля всю ніч стояти на годиннику у кімнати молодих.
Довго танцювали й веселилися на весіллі наречений і наречена й тільки пізно ввечері, втомлені й щасливі, пішли відпочивати у свою спальню. Коли ж вони заснули, вірний Мигель став у дверях з оголеною шпагою у руці.
Рівно опівночі він почув шерех. Шерех ставав усе голосніше. Змій наближався. Він був уже перед дверима спальні! Але юнак відважно вступив у бій із семиголовим чудовиськом і відрубав йому всі сім голів одну за іншою. А потім разом з тулубом скинув ці страшні голови у глибокий рів, що оточував з усіх боків королівський палац. Потім він повернувся у кімнати - подивитися, не чи прокинувся принц. У одязі, заляпаною кров'ю змія, з оголеною шпагою, він наблизився до постелі, але у цей-те момент і прокинулася принцеса. Побачивши, що Мигель схилився над принцом зі шпагою у руці, вона розв'язала, що юнак або вбив уже, або збирається вбити її молодого чоловіка, і голосно закричала. На лемент збіглися придворні, гримлячи зброєю, прибігли стражники.
- Ось, ось убивця! Схопите його! - не переставала кричати принцеса. - Дивитеся - він увесь у крові! Киньте його у темницю!
Побачивши Мигеля, оточеного стражів і зі шпагою у руці, принц сказав йому:
- Мій друг, я вірю тобі, але поясни цим людям, що трапилося й чому ти коштуєш тут серед ночі у моїй спальні із закривавленою зброєю?
- Про принц! - викликнув Мигель і... зупинився. Він згадав, що не може безкарно відкрити другові ні однієї із трьох своїх таємниць. Він згадав пророкування трьох голубів, яке чув у печері:
...якщо ти прохопишся -
У холодний мармур перетворишся,
Скам'янієш у той же година!
А принц уже наполягав:
- Що ж ти замовк, мій друг, або тобі нема чого сказати у своє виправдання?
- Про принц... - повторив Мигель уже сумним голосом. - Якщо б ти знав, у що обійдеться мені кожне слово, ти не вимагав би від мене пояснень.
Принц уже коливався, але принцеса наказала:
- Пускай говорить зараз же! Або ти не пам'ятаєш, мій принц, як цей юнак, який називає себе твоїм іншому, хльоснув мого коня й не дав мені поласувати золотими плодами! Або не пам'ятаєш, що він не дав тобі напитися із кришталевого джерела, коли ти знемагав від спраги! Він не друг - він ворог твій, він праг тебе вбити!
Такого несправедливого обвинувачення не міг винести вірний Мигель.
- Неправда! - голосно викликнув він. - Зараз я усе поясню!
Він змело ступнув уперед і заговорив.
Він говорив, як у лісі, у печері, довідався від чудесних птахів три заповітні таємниці і як урятував принцесу від вірної смерті у гаї золотих апельсинів.
Він говорив, і з кожним словом ноги його холоділи: спершу оніміли ступні, потім коліна, коли ж Мигель закінчив оповідання про першу таємницю, він був уже до пояса холодний, нерухливий і білий як мармур.
Та Усе-таки юнак продовжував оповідання.
Він простягнув руки вперед, немов благаючи друга вірити кожному його слову, і повідав принцові про те, як урятував його самого від вірної смерті у кришталевого джерела. Та знову при кожному слові почував юнак, як смертельний холод піднімається усе вище по його тілу, проникає у груди й стискає серце, як німіють і кам'яніють руки, як смерть підступає до горла! Тепер уже юнак міг тільки повертати голову - небагато вправо, небагато вліво.
- Досить! - закричав принц, переляканий цим видовищем.
Але Мигель струснув волоссями й, крикнувши: «Я усе скажу!» - мужньо довів до кінця свою страшну повість. Коли ж відзвучало останнє слово, усе побачили, що замість квітучого, повного життя й сил юнака перед ним коштує німе, позбавлене життя статуя з білого нерухливого мармуру.
- Про Мигель! - викликнув у розпачі принц і кинувся обіймати коліна статуї. - Прокинься! Повернися до нас! Але кам'яний Мигель не відповідав ні слова.
Сумні, розійшлися придворні. Повільно вийшла варта. Принцеса вже каялася у своїй наполегливості.
- Ах, навіщо я змусила його говорити! - ридала вона. - Навіщо не повірила на слово, як ти, мій принц, мий подружжя! Юний принц був безутішний. Він наказав винести статую у сад і поставити її на доріжці, посипаної жовтим піском, під високим деревом. Та не було у королівському саду статуї більш прекрасної, чому кам'яний Мигель.
З гордо піднятою головою він стояв перед самим палацом. Ранками у променях висхідного сонця рожевів і теплішав холодний мармур, немов кров струменіла по жилах юнака, немов знову починало битися відважне серце. А коли вдень пробігали по статуї ковзні тіні дерев, видалося, що статуя ворушиться й ось-ось зійде з високого постаменту. Нещасний принц! Годинником сидів він у підніжжя кам'яної статуї.
- Про друг! - вигукував він. - Відгукнися! Я усе віддам, аби тільки повернути тобі життя!
Він повторював ці слова без кінця, повторював щодня, повторював доти, поки одного разу не почув таємничий голос:
- Віддай своє життя - і твій друг повернеться до тебе!
Хто сказав ці слова, принц не знав. Колом не було ні душі. Але всім серцем він відгукнувся на них:
- Віддати моє життя? Я готовий!
Та, вихопивши гострий клинок з піхов, принц приставив його до грудей, щоб простромити своє серце. Але той же таємничий голос промовив:
- Стій. Не поспішай!
Принц глянув на статую, і - про чудо! - статуя заворушилася! Розгладилися складки на чолі, здригнулися губи, ожили руки, і кам'яний Мигель легко зстрибнув на землю. Ні, він не був уже більше кам'яним: він ішов назустріч принцові! Сміливим рухом вихопив з рук його шпагу й відкинув далеко у кущі.
Так кінчається чарівна повість про принца і його кам'яному другу. Юнаки обнялися й рука про руку пішли у палац, щоб надалі ніколи більше не розлучатися.
Так вірність і дружба виявилися сабоней самих злих заклять і навіть сабоніше смерті.