Прийшов одного разу ксьондз до коваля із замовленням. Коваль миттю горн роздув, молотом помахав і кинув гарячу залозку додолу. Ксьондз розплатився, додому зібрався й схопив голою рукою залозку. Вона вже стемніла, але була ще гаряча. Ожегся ксьондз, заохав. А коваль говорить:
- Як же так, ваше преподобіє! Учена людина, а у таких справах не розумієте.
Покликав він свого чотирирічного сину й велів подати залозку. Перш ніж побрати, плюнуло хлоп'я на неї — перевірити, не чи гаряча. Побачив це ксьондз, подивувався, а коваль тлумачить:
- У мене геть синишка, і те мудріше вас буде.
Прийшов ксьондз додому. Служниця подала йому обід. Згадав ксьондз премудрість Кузнєцова сина, розв'язав перевірити, не чи гарячий суп, плюнув у нього — не засичало. Зачерпнув він повну ложку, зібравши зверху жир — мова обпалила. Кинувся на кухню й давай служницю лаяти: навіщо, мол, така-сяка, не попередила, що суп гарячий, його-де не перевіриш. А служниця у цей час митися збиралася й теплу воду у тазі готовила. Спробувала вона воду пальцем, не чи гаряча, і говорить:
- Перевірити-Те простіше простого.
З тих пір, перш ніж є суп, ксьондз завжди сунув туди палець.
Затаїв він злість на коваля, у якого пальці обпалив, і розв'язав йому капость зробити. Дружина у коваля була пригожа, став ксьондз її кликати на побачення й умовив. А коваль помітив, куди його дружина ввечері ходила. На інший день, коли вона знову на прогулянку зібралася, він уперед її прийшов на те місце. А там липа крислата росла. Ось він заліз на цю липу, дивиться — ксьондз іде, на крісло сідає, кузнєцова дружина є. Поговорили вони про те, про сем, і пішло у них грішне заняття, від якого потім лелекам праць! Намагається ксьондз щосили, а кузнєцова дружина й говорить: «Ой, якщо дитинча буде, хто про нього подбає?» Ксьондз і відповідає: «Той, хто над нами». Отут коваль і крикнув зверху:
- Ах ти такий-рассякой! У мене своїх шестеро, та ще накажеш твого вигодовувати!
Та із дрюком на них!