Було у короля три сини. Відправився він одного разу мандрувати по своєму королівству. Їхав він, їхав і добрався до маленької хатки. Жила там бідна вдова із дванадцятьма дочками. Дав король удові шість золотих дукатів і сказав, що по дорозі назад одну дочку із собою відвезе. Обрадувалися дочці, розв'язали, що король саму старшу з них за себе заміж побере. Але король був одружений і, коли додому вертався, побрав із собою саму молодшу, синам своїм однолітку.
Привіз він її додому й сказав, що буде тепер у них сестричка. Обрадувалися сини, сподобалася їм сестричка, та й вони їй довелися по серцю. Так росли вони разом, разом на прогулянки ходили й верхи їздили.
Ось прийшов раз один з королевичів на стайню, велить конюхові коней сідлати. Мол, поїдуть вони з королевной на прогулянку. А конюх і говорить:
- Так ніяка вона не королевна!
Став королевич допитуватися, хто вона така й звідки він це знає. Та пригрозив:
- Якщо ти мені не скажеш, я на тебе королеві поскаржуся.
Розповів йому конюх усі, як було. Дівчинка ця, мол, з бідної сім'ї. Пішов королевич до батька й говорить:
- Я знаю, що вона нам не сестра. А я її люблю й, коли вона нам не рідна сестра, то дозвольте мені, панотець, на ній одружитися.
А брати його говорять:
- Ми теж її любимо й теж на ній одружитися прагнемо.
Не сподобався королеві ця розмова. Ось і сказав він синам:
- Відправляйтеся-но ви мандрувати. Знайдіть саму чудесну річ на світі. За того, хто її знайде, я подружку вашу заміж і видам.
Їхали королевне, їхали, приїхали на один постояли двір і домовилися розстатися на три дні, а через три дні там же й зустрітися. Поїхав старший у одне місто, а там саме ярмарок.
Бачить він — якийсь мужик продає двуколку за дві тисячі. Став старший королевич запитувати, що за двуколка така, чому вона дві тисячі коштує. Мужик і говорить йому, що, якщо у цю двуколку сісти, то, де захочеш, там у мить ока й виявишся. Заплатив королевич гроші, сіл у двуколку, захотів бути на постоялому дворі й умить там опинився.
Середньому королевичеві сподобалося у іншого мужика дзеркальце. Що захочеш, то у ньому й побачиш. Коштувало дзеркальце дві з половиною сотні. Він його й купив.
А молодший королевич зустрів біля якийсь хатенки бабусю. Було у неї три яблука. Коштували вони тридцять монет, по десяти за штуку. Та сказала бабка королевичеві, що, мол, якщо хто занедужає й з'їсть це яблуко, те відразу ж видужає. Купив молодший королевич ці яблука й теж повернувся на постоялий двір.
Ось зібралися вони там усі троє, і став молодший у старшого запитувати, що той купив. Той розповів про двуколку. Потім молодший запитав середнього. Той розповів про дзеркальце. Подивувався молодший брат дзеркальцю, подивився у нього й захотів побачити рідний будинок. Дивиться, а всі придворні руки ламають, плачуть. Що трапилося? Сіли брати у двуколку й у мить ока будинку опинилися. Біжать у палац, запитують, у чому справа. Виявляється й король, їх батько, і королева, і та дівиця — усі троє занедужали чорною неміччю й ось-ось помруть. Молодший королевич дав їм по яблуку: і королеві, і королеві, і дівиці. Вони відразу видужали.
Зібрав тоді король велика рада, щоб розв'язати, за кого ж із трьох дівицю-те заміж видати. У старшого сина двуколка — річ чудесна. У середнього — дзеркальце — теж чудесней не буває. Думав раду, думав цілими днями, судив так виряджав, кому вона у дружин дістанеться. Так і не придумав. Розв'язали запитати першого зустрічного мужика. Виявився їм один дідок. Розповіли йому вся справа, а він і говорить:
- Дурні ви люди! Та двуколка у старшого гарна, і дзеркальце у середнього не гірше. А подружку треба віддати за молодшого, тому що такі яблука, від яких люди відразу видужують, це і є сама чудесна річ на світі.
Так і зробили. Улаштували бенкет горою й женили молодшого королевича. Та була велика радість.