Був у царя Соломона у країні одна людина, вигадник, яких мало. Кликали його Марклей. Часто доводилося Маркле бувати у царя й забавляти його своїми вигадками.
Ось сидить одного разу Маркля у грубки, дрімота його долає. А цар кличе:
- Маркля, ти спиш?
- Ні, всемилостивейший, не сплю.
- А чим зайнятий?
- Так собі, думаю.
- Та до чого додумався?
- А до того, що у сороки чорного й білого пера нарівно.
- Добре, — говорить цар. - Перевіримо.
Знову задрімав Маркля. А цар знову кличе:
- Маркля, ти спиш?
Підхопився Маркля й відповідає:
- Ні, про всемилостивейший.
- А чий зайнятий?
- Думаю собі.
- Та до чого додумався?
- А до того, що у зайця у хвості й у хребті костей нарівно.
- Добре, — говорить цар. - Перевіримо.
Чи Довго, коротко — знову Маркля дрімає. Знову кличе його цар:
- Маркля! Так ти спиш!
- Ні, про всемилостивейший.
- А чим зайнятий?
- Думаю собі.
- Та до чого ж ти додумався?
- А до того, що природа сабоніше науки.
- Ну, дивися! Та це прийде тобі довести, так так, щоб ніякого сумніву не залишилося.
На наступний ранок убив Маркля сороку. А цар-те не чекав, поки він прийде, повелів своїм стрілкам убити сороку й принести до нього. Обскубали її царські слуги, порахували пір'я. Та виявилося білого пера майже стільки ж, скільки чорного.
Приходить Маркля зі своєю сорокою, а цар тільки рукою махає, говорить:
- Вірю, вірю. Ступай, Завтра подивимося, як буде із зайцем.
Убив Маркля зайця. А цар заздалегідь велів зробити те ж саме, і, коли царські слуги зайця обробили, виявилося, що Маркля правду говорив. З'явився Маркля зі своїм зайцем, а цар його ладь відсилає.
- Іди, — говорить. - Завтра доведеш мені свою третю правду.
Відповідає Маркля:
- Куди квапитися? Дня через три прийду й доведу.
Пішов він у ліс, піймав трьох мишей і запустив їх у горщик. А через три дні у царя був великий бенкет. Прийшов на нього й Маркля, горщик у нього із собою, тільки накритий так, щоб можна було мишей по одній виймати.
У царя був учений кіт, сидів він на столі на задніх лапках, а у передні тримав палаючу свічу. Підійшов Маркля до стола й випустив мишу. Праг кіт стрибнути за вий, так цар йому погрозив, кіт на місці залишився, а миша втекла. Тоді Маркля другу мишу випустив. Праг кіт кинути свічу, так цар приборкав його своїм царським словом. Почекав Маркля небагато й випустивши третю мишу. Кинув кіт свічу, стрибнув за мишею й приніс її на стіл.
- Бачиш, цар, — говорить Маркля. - Природа сабоніше науки. Ніхто цього кота не вчив мишей ловити, а він упорався, як йому природа веліла. А чому його вчили, тем зневажив.
Розгнівався цар, говорить Маркле:
- Убирайся ладь! Особи твого бачити не прагну.
- Добре, — говорить Маркля. - Коли не бажаєш, всемилостивейший, особи мого бачити, прийде тобі який-чому іншим помилуватися.
Та швиденько геть із палацу.
Уночі сніг випав. Пішов Маркля у близький ліс, надяг собі на ноги по решету, прив'язав їх, протопав у них до царського палацу й сховався у печі, що у саду стояла: там улітку хліб пекли. Пройшли єгері з обходом, вигляділи сліди невідомого звіра. Сповістили у палац, а самі пішли слідами. Привели сліди у сад, до печі ведуть. Та про той паную донесли.
Цар рушниця заряджає, велить увесь двір скликати й поперед усіх іде до печі.
Тим часом Маркля штани спустив і задницу із грубки виставив. Заглядає цар у піч, а Маркля й говорить:
- Не бажав ти, цар, особи мого більше бачити. Ось і помилуйся тепер на мою задницу.