Давним-давно, коли Варшава ще не була столицею Польщі, а тільки міцністю князів мазовецких, жив у цім місті один учень шевця по імені Ясько. Хлопчик він був лихий, сміливий, і страшно любив усякі пригоди. А оскільки гаманець у нього був порожній, те часто подумував Ясько, як би його небагато наповнити чесним способом. Ходила у той час легенда, нібито у підземелля старого замка князів мазовецких, стіни якого й сьогодні перебувають на вулиці Тамка, було маленьке озерце. По цім озерцю плаває золота качка. Ця качка — колишня господарка цього замка. Жадібної й скупий вона була при житті, і тепер живе у підземелля, стереже свої багатства. Говорили також, що ця господарка величезним багатством обдарить сміливця, який спуститься у підземелля й знайде озеро. Одного разу розв'язав Ясько випробувати своє щастя. Розв'язав він відшукати качку й чесним способом небагато розбагатіти.
Надяг він найкраще, що у нього було, і відправився до замка. Довго блукав він темними переходами, підземними коридорами, на дотик водячи рукою по вологих стінах, і спускався по кам'яних щаблях усе глибше й глибше.
Нарешті виявився він у величезній печері, освітленої якимось чудовим світлом, що б'ють не те зі стелі, не те з кам'яних стін. У цім блідому світлі плескалася сріблисто-темна вода озерця.
Зупинився Ясько у самої води й подумав: «Правду люди говорили, що є у підземелля озеро. Тільки де ж шукати цю качку й попросити у неї скарбу?»
Тільки він подумав про це, як з води зринула качка із золотими перинками, від яких у печері зробилося ще світліше.
Підплила вона до самого берега й так відповіла людським голосом:
- Сміливий ти, мабуть, хлопець, раз не побоявся сюди прийти. Покладена тобі нагорода. Але щоб одержати мої багатства, потрібно мати не тільки сміливе, але й тверде серце. Тому що той, у кого м'яке серце, дуже швидке багатства витратить. Отож, перш ніж я відкрию тобі мої скарби, тобі прийде пройти ще одне випробування. Ось тобі сто таллеров. Витратити їх ти повинен тільки на себе протягом одного дня. Якщо хоч гріш витратиш на інших, не одержиш нічого.
Мовчачи вислухав Ясько усе це, потім нагнувся й підняв важкий гаманець, який із дзенькотом упав у його ніг. Поклонився качці й пішов назад.
Зважуючи у руці важкий гаманець, посміхнувся про себе Ясько й почав думати, на що гроші витратити.
- Приоденусь красиво, наїмся досита й побавлюся досхочу. Таллер круглий, котиться швидко. Як ніщо витрачу ці сто таллеров, а завтра за новими скарбами піду.
У центрі міста купив він собі гарний одяг, вибираючи найдорожчі речі, але хоча він і приоделся, від голови до ніг, гаманець його був ще досить важкий. Тоді зайшов Ясько у найкращий трактир, велів принести собі самі вишукані блюда, солодкого меду. Коли ж довелося розплачуватися, то він дуже здивувався, що у нього побрали один таллер.
Наступав вечір. Де ж витратити гроші, що залишилися? Ясько бродив по вулицях, заходив у крамниці, купував різні непотрібні дріб'язки. Прийшов він нарешті на площу, де стояв більший намет, у якому давали вистава жонглери й фокусники. Сів Ясько на почесному місці, дорого його оплативши, до сліз насміявся від вистави, але коли вийшов, знову згадав про свої турботи. У гаманці залишилося ще десять таллеров. Як їх витратити?
Стояв так Ясько задумавшись, як раптом підійшов до нього сивий згорблений дідок, просищий милостиню. Витягнув руку й просить:
- Допоможи старому, гарний панич...
Добре серце було у Ясько, чуйне до всякого людського лиха, не замислюючись, поклав він золотий таллер у витягнуту долоню.
Раптом щось як трісне близько нього, начебто блискавка вдарила. Та почув раптом Ясько за собою голос золотої качки, не солодкий уже, як у підземелля, а суворий і гнівний:
- Не стримав угоди, зглянувся над убогим! Занадто чутливе у тебе серце, щоб успадкувати мої скарби. Не намагайся навіть спускатися у підземелля, тому що тебе там тільки смерть зустріне.
Оглянувся Ясько, але нікого не побачив. Зник сивий дідок. Напевно, непомітно пішов, поки Ясько слухав голос качки.
Пожав Ясько плечима й посміхнувся про себе:
- Не потрібно мені таких багатств, яких я не зможу вжити для добра інших.
Весело посвистуючи, пішов він додому. Гарний одяг, що купив на золоті таллери, сховав у скриню. Ранком одягся у усі старе. З тих пір жив Ясько як колись.
А оскільки був він хлопчик добрий, до роботи охочий, те везло йому у житті не менше. Незабаром став Ясько подмастерьем і відкрив свою майстерню. Ніколи не жалував він про втрачені скарби.
- Дорожче золота для мене людська повага, — говорив Ясько, звично вдаряючи молотом по колодці. - Та приємніше мені той гріш, що я зароблю власною працею, чому ті підземні скарби.