«Свиня не коза, а дуб не береза»

18-09-2016, 11:10 | Польські казки

Повернувся додому простак, відпочив від довгого шляху, а отут і свято приспіло. Запріг він свою конячину, звалив на віз відгодованого кабана й поїхав у місто на базар.

Коштує близько свого воза й чекає покупця.

Раптом звідки не візьмися — четвірка баских коней, запряжених у бричку, а у бричці сидить, подбоченясь, якийсь ясновельможний, а може, просто вельможний пан; у зубах — сигара, бичем ляскає, як з пістолета стріляє, давить бідних мужичков, що з дороги забратися не встигнули.

Зупинився пан перед возом простачка й кричить:

- Агов ти, хам! Де отут пшениця, не чув?

Образився простак на брутальність і відповів:

- Де пшениця, я не чую, а бачу. Обзивати мене хамом ви скільки завгодно можете, ваша панська воля, так адже що мужик на дорогу кине, то пан у кишені носить. Ось так-те!

- Брешеш! - закричав пан.

- А ось і не брешу, ваша милість. Вийміть носову хустку з кишені, розгорніть і побачите, що я правду говорю.

Почервонів пан з люті, розв'язав провчити зухвалого мужика.

- Що продаєш?

- Свиню, ваша милість.

- Брешеш, хам! Це коза! - закричав пан, так як дасть простачку ляпас — у того іскри з очей посипалися. Але мужик і виду не подав, поклонився тата й говорить:

- Тепер я у боргу у вас, ваша милість. Ужо втройне відплачу.

Продав простак свиню, повернувся додому, але обіцянки свого не забув.

Через тиждень нарядився мастеровим, побрав аршин під мишку й відправився у шлях.

Прийшов у корчму, що була поблизу від маєтку того пана, і говорить важливо:

- Слухай, хазяїн! Дай-но мені доброго медку, за ціною я не постою. Мені добрий мед потрібний, щоб робота спорилася, я адже не яка-небудь дрібнота, я млина ставлю.

- Що я чую?! Ви мірошницький майстер?

- Він самий. Минулим улітку два водяні млина поставив і один вітряк. Знаєш, скільки грошей обгріб! Можу собі дозволити кружку доброго медку.

- Ось удача! Наш пан давно млин прагне поставити, так усі майстри ніяк не знайти. Прагнете, я вас порекомендую? А вуж ви потім мене віддячите. Можу цей же година до пана збігати.

- Давай біжи. За мною не пропаде, ось поставлю млин — половину заробітку у тебе у корчмі проп'ю.

Корчмар із усіх ніг кинувся до пана, і цей же мить простачка просять у садибу.

Пан простачка не довідався, умовилися вони про усе на ґанку й відразу у ліс поїхали вибирати матеріал на млин.

Проїхали з версту. Пан указує на дуб.

- Дивися, який дуб. На головний вал згодиться?

- Так хіба це дуб? Це береза!

- Що ти плетеш?

- Те ж, що й вам трапляється.

Розв'язав пан, що майстер у корчмі перебрав і тепер несе ахінею. Поїхали далі. Побачили інший дуб, ще товстіше першого.

- Уж цей-те напевно підійде, — говорить пан.

- Давайте смеряем, — відповідає простак. - Ех, ваша милість, ось лихо — аршинів-те я у вас на ґанку забув! Ну, нічого, смеряем обхватами. Станьте-но до дуба, обхопите, скільки можете, а я з тієї сторони. Один момент!

Пан і радий намагатися: обхопив дуб, а простак зайшов з іншого боку, накинув йому мотузкові петлі па руки, затяг, зв'язав, став перед панські очі й говорить:

Свиня не коза,

А дуб не береза!

Оторопів пан, глянув на майстра й раптом довідався у ньому того мужика, якому ляпас дав на ярмарку. А простак виламав нашвидку кийок та й відважив панові десяток гарячих, як той не грозив. А наостанку сказав:

- Ну що, згадав мене? Я тобі за той ляпас обіцяв втройне віддати — і віддам. Нині ти у перший раз одержав, а два рази ще за мною залишаться. До побачення, ваша милість.

Повернувся й зник у лісовій хащі. А прив'язаний до дерева побитий пан простояв там до самого вечора, поки не звільнили його проїзні мужики.

Через недельку побрав простак у брата, що у садибі буфетником служив, чорний фрак, жилет — словом, одежинку чистіше, переодягся, навчив сина-підлітка, що йому говорити, запріг коня у бричку й відправився у знайому корчму. Підкотив із шумом, з гиканням.

- Жваво шампанського! - кричить.

Хазяїн ледве не обмер: він такого за усе життя жодного разу не слихивал. Проводив гостя, посадив, а сам бігцем у двір і запитує візника, що це за персона.

- Сам ти персона! - відповідає хлопець. - Це не персона, а знаменитий міський лікар. Я за ним двадцять верст, почитай, гнав. Приїхав він, подивився на мого пана, дав йому щось понюхати, і хворість як рукою зняло. А від нього вуж усі доктори відступилися. Поки сюди їхали, усіх хворих по шляху на ноги поставив. Прямо-таки чудеса! Ну звичайно, і грошика йому сиплють, не жалуючи.

Корчмар пораскинул, що до чого, і відразу ж до доктора:

- Не чи завгодно, ваша милість, мене вислухати? Сказали мені, що ви знаменитий доктор. Дуже прошу вас почекати тут, поки я сповіщу пана про ваш приїзд. Він уже кілька днів хворіє. Якщо вилікуєте його, він за грішми не постоїть, а вуж ви мене, обтяженого турботами, не забудьте нагородити.

- А що за хворість у твого пана?

- Тс-З-З, я вам по секрету скажу: па днях знайшли його у лісі прив'язаним до дерева. Я привів до нього майстри по мірошницькій справі, поїхали вони ліс дивитися, а майстер-те був з тих, хто чортові душу продав. Схопили його чорти у лісі й уволокли, а пана нашого до дуба прив'язали. Бот він і занедужав з переляку.

Помчався корчмар у маєток, а незабаром з'явився керуючий просити доктора до пана.

Увійшов доктор до хворого — насамперед велів віконця завісити, щоб світло, мол, пана не турбував. Потім сіл у постелі, пульс панові пощупав і зміненим голосом попросив розповісти, тому з ним ця хворість приключилася.

Пан сказав, що піднімався він по драбині на комору, вона звалилася прямо на купу цегл, усю спину-де йому покалічило. Та ще з переляку й застуди гарячка приключилася.

- Я, ваша милість, жваво підніму вас на ноги, — говорить уявний доктор. - Є у мене мазь на таку хворість. Тільки велите лазню спершу перетопити. Або ванну приготувати, тільки швидше.

- Ванну можна приготувати у сушабоні, — зрадів хворій. - Це недалеко від будинку. Там саме зараз топлять — льон будуть сушити — так що усе буде зроблено миттю.

Сіли пан з доктором у тарантас і поїхали у сушабоню. Слуга розділ пана, посадив у ванну. Кинулися, а мазь-те забули будинку чи то на столі, чи то на комоді. Послали слугу за маззю, сторожачи відправили за отрубями для припарок. Залишився доктор один на один з паном, підійшов до ванни, подивився йому у очі так як закричить, уже не міняючи голосу:

Свиня не коза,

А дуб не береза!

Рвонувся пан як ошпарений, став кричати й на допомогу кликати, пропонував простачку грішми відкупитися. Але простак пригорнув його однієї рукою, вийняв через пазуху батіг і відрахував панові десяток гарячих. Зробив свою справу й говорить панові:

- Ось бачиш, як хам своє слово тримає. Два рази ти у мене одержав і третього дочекаєшся. До побачення!

Та бігцем у ліс, а там у призначеному місці син його чекає. Сіли вони у бричку, виїхали на дорогу й без пригод додому добралися.

Місяць через у сусідньому містечку відкрився ярмарок. Потягнувся туди народ: хто купити, хто продати, хто у костьол.

Пан той поправився, але отриманого уроку не забув, пихи так гарячності у ньому зменшилося.

Простак своїм мужицьким розумом зміркував, що пан поїде на ярмарок, і сам теж став збиратися. Виїхав простак разом із братом, який на нього дуже схожий був особою, а ще більше голосом.

Під'їхали до мосту, де повинен був проїжджати пан. Простак велів братові верхи на коні чекати пана, навчив, що говорити й робити, а сам нарізав міцної лози й сховався під мостом.

Ось почувся кінський тупіт і здалася панська бричка. Брат простачка довідався пана, поставив коня поперек дороги, глянув панові у особу, пирснув від сміху й закричав:

Свиня не коза,

Дуб не береза! -

І кинувся навтьоки.

- Гей, Андрюха, Фабока! - гаркнув пан лакеєві й кучерям. - Рубай постромки! Наздогнати хама, піймати будь-що-будь і привести сюди! Не піймаєте — засічу!

Кинулися лакей з кучерями у погоню, а мужик, як заєць, по купинах на коні несеться.

Мужик утікає, кучері з лакеєм за ним женуться, а пан залишився у бричці на мосту. Отут з-під мосту виліз простак з пучком лози, подивився панові у очі так як крикне:

Свиня не коза,

Дуб не береза! -

І давай охаживать пана з боків, так так, що на тому модний фрак затріщав по всіх швах. Вовком виє пан, кличе слуг. Потім зрозумів, що ніхто не виручить, і дав клятву ніколи мужиків не кривдити, а за три преподані уроки не тільки не мстити, але й щедро сплатити. Та відразу висипав мужикові жменя золота у підставлену шапку. Розкланявся простак з ним і говорить:

- Дивися, ваша милість, щоб не забулося! Пересипав гроші із шапки у калитку й зник у заростях.

Повернулися слуги голіруч, велів їм пан їхати — тільки не на ярмарок, а додому. З тих пір і пішла по світлі приказка; «Дивися, ваша милість, щоб не забулося!»

Зараз ви читаєте казку «Свиня не коза, а дуб не береза»