Один король задумав воювати, але грошей йому не вистачало. Побрав він у борг у одного багатого чаклуна по імені Милоярдин і відправився на війну. А у того чаклуна була дочка, і запитала вона у батька, чому б королеві її у дружин не побрати. Батько відповів:
- Ну, коли прагнеш стать королівською дружиною, підемо із мною.
Прийшов він з нею у королівський палац, королеву перетворив у коня, а дочку свою посадив на її місце й зробив так, що стала вона на ту королеву схожа як дві краплі води.
А у короля був син, він ще у школу ходив.
Повернувся король із війни, сіли вони обідати, і стала підроблена дружина королеві на сина скаржитися. Король сказав:
- Так знайди ти який-небудь засіб і позбудься його.
Син саме зі школи йшов. У нього із собою насолоди були, булки. Зайшов він у стайню й дав їх тому коня.
А вона його брикнула. Тоді він сказав їй:
- Ах ти, негідна! Я тебе годую, а ти мене лягаешь!
Кінь йому у відповідь:
- Сьогодні мати дасть тобі на обід суп і солодке. Ти не їж нічого, скажи, що Незабаром з'їж, але дивися, не проковтни ні шматочка — отруїшся. А всю їжу віддай собаці.
Прийшов королевич у свої Спокої, прийнявся за науки. Мати принесла йому обід. А він сказав, що, мол, потім з'їсть, уроків-де багато. Мати залишила обід і пішла, а він усе собаці відніс. Собака з'їв і здохла.
На інший день, як прийшов він зі школи, знову набрав цукру, булок, зайшов до коня, дав їй усе це, а вона його брикнула. Він говорить:
- Ах ти, негідна! Я тобі їсти дав, а ти мене знову лягаешь!
Вона йому у відповідь:
- Сьогодні тобі дадуть суп, м'ясо й солодке. Суп у м'ясо з'їж, а солодке знову псові віддай. Скажи, що тобі вчити багато треба.
Королева принесла йому обід, він суп і м'ясо з'їв, а солодке сховав у кишеню. Пішов у школу, кинув псові, і пес відразу здох. Королева поскаржилася чоловікові, що нічого не допомагає. Тоді король велів зробити мундир з особливими ґудзиками. Натиснеш на них — відразу людину на шматки розірве. Син прийшов зі школи, набрав цукру й булок, дав коня, а вона його знову брикнула. Він говорить:
- Негідна! Я тобі насолоди даю, а ти мене лягаешь!
Вона йому відповідає:
- Батько велів зробити тобі мундир, а на тому мундирі такі ґудзики, що якщо натиснеш — розірве тебе на дрібні шматочки. Ти побери гроші, ступай до кравця, попроси зробити такий же мундир, а коли він зробить, спрягти цей запасний мундир у скриню. Та коли мати принесе тобі мундир від батька, ти скажи, що зараз навчанням зайнятий, після-де подарунок приміриш.
Він так і зробив. Мати пішла, він сховав дарований мундир у скриню, а свій, запасний, дістав і розклав на скрині. Та коли мати веліла йому надягти новий мундир, він надяг свій, і нічого з ним не сталося.
- Немає у нас більше засобу сина перевести, — сказав король дружині. - Відступися.
Та відправився об'їхати своє королівство. Тоді королівська дружина роздряпала собі особу й волосся повидергала. Повернувся король — вона йому сказала:
- Це син твій так мене побив.
Король сказав синові, що завтра його стратять. Син побрав цукру, булок, відніс коня. Вона його брикнула й говорить:
- Ти завтра попроси батька, щоб дозволив тобі перед стратою два рази навколо палацу на мені об'їхати.
На інший день півцарства до палацу з'їхалося. Стратити королівського сина призначено було опівдні. А королевич прийшов до батька з ранку й попросив дозволу проїхатися наостанку на улюбленому коні. Батько дозволив, а кінь перестрибнув через гори й привезла королевича у сад іншого короля. Дала королевичеві свою вуздечку й сказала:
- Попроси садівника, щоб він тебе на роботу побрав, а якщо що треба буде тобі, потряси вуздечкою.
А у сина королівського мітки були: зірочка на груди й золоті волосся. Він переодягся у просте плаття, і садівник його на роботу побрав — велів квіти вирощувати.
Одного разу проходили по садові королівські дочки. Усі садівники зібрали букети, він теж зібрав і віддав самої молодшої. А вона зняла з руки кільце, зав'язала у хусточку і йому віддала.
Дві старші королівські дочки скоро заміж вийшли, а молодшу багато королевичів сватали, так тільки вона ні за кого з них піти не захотіла. Сказала, що прагне вийти заміж за садівника. Та батько її дав на та згода.
Потряс королівський син вуздечкою, кінь до нього прискакала, він сіл на неї верхи, надяг личину й приїхав у палац. Молодша королівська дочка думала, що він ошатним на весілля прибуде, а побачила його у некрасивому виді й заміж за нього йти перехотіла. Але король її змусив.
Після весілля сусідні королевичі пішли війною на цього короля, розв'язали зло зігнати за те, що його дочка ні за один з них заміж не пішла. Король усі битви програвав. Тоді королева попеняла чоловікові:
- Усе через тебе! Усі тому, що я у чоловіки тебе побрала.
Відповів він:
- Ну, так і я на війну поїду.
Сіл він на коня задом наперед, виїхав у поле, коня того вбив і потряс вуздечкою. Кінь прибіг, сіл він на неї, поїхав туди, де війна йшла, зстрибнув з коня й велів собі місце очистити. Так як почав ворогів трощити! Ті — руки нагору, кричать: «Змилуйся!»
Король, батько його дружини, велів стерегти цього воїна, щоб довідатися, хто він такий. А за ним кінь прискакав, здійнялася з ним у небо й опустилася на тому місці, де він коня вбив. Він там ще пари ворон підстрелив, приніс дружині й сказав:
- Ось я й повернувся з війни.
Вона зла на нього була, нічого не відповіла. Через якийсь час знову король воювати відправився. Дочка його знову сказала чоловікові:
- Ось, знову батькові через тебе війну оголосили.
Він відповідає:
- Ну, так і я поїду воювати.
Сіл на коня, виїхав у поле. Убив коня, потряс вуздечкою — кінь примчався. Сіл він на коня, і поскакали вони туди, де війна. Знову він очистив собі місце й почав битися. Ворожий король заблагав:
- Помилуй! Не буду більше воювати й спадкоємцям своїм замовлю до сьомого коліна!
А тесть наказав стерегти цього лицаря, і як тільки він на коні поскакає, стріляти у нього. Вистрілили й прострелили йому ногу, а кінь упав на землю. Він перев'язав ногу шовковою хусткою, і вони знову поскакали. Знову він убив ворон і приніс дружині. Але вона однаково зла на нього була. Раптом приходить розсабоний і говорить:
- Вам велено йти на бал.
Дружина пішла, а він відмовився. Знову прийшов розсабоний і сказав:
- Король кличе.
Він відповідає:
- Мені йти до короля стільки ж, скільки йому до мене.
Прийшов до нього сам король і бачить — двері закриті. Заглянув він у вікно — у зятя нога шовковою хусткою перев'язана. Зрозумів король, що це і є той лицар невідомий, який усіх переміг.
А королівський син зняв із себе личину, труснув вуздечкою — кінь прискакав. Обернулася вона королевою й говорить:
- Я адже матінка твоя.
Приїхав і король, батько його. Ту бабу, що за королеву себе видавала, прогнали, а син королівський став правити обома королівствами.