Вертався одного разу присмерком син старости з Липуша додому у Тушков. Кликали його, як і батька, Мацеком. Так завжди у Тушкове старшого сина називали, а коли він помирав, то наступного сина у Мацека перейменовували.
Ось іде Мацек, а отут місяць зійшов і пішла з ним поруч. Розв'язав Мацек від неї відскіпатися, пустився бігти, а місяць не відстає. Намагався він, намагався — так від неї й не зумів утекти. Прибіг у Тушков — смерть як пити хочеться! Підійшов він до колодязя, заглянув у нього — а там звідки не візьмися теж місяць! Кинувся Мацек додому, а будинку у старости всі тушковські розумники саме на раду зібралися. Ось вбігає він у будинок і кричить:
- Батько, місяць у колодязь забралася!
Сколихнулися розумники.
- Так вона всю воду у нас вип'є! - кричать одні.
- Треба її піймати й повісити над управою. Нехай вона нам днем і вночі світить! - голосять інші.
Довгий була рада, шумний. А потім усе пішли до колодязя подивитися, як там місяць, що поробляє. У точно хмара небо заслонила, і місяця у колодязі немає як немає.
- Утекла, чортиха! Боляче довго ми радилися, — засмутилися розумники й пішли назад. Тільки молодий Мацек у колодязя залишився. Стояв-Стояв, думав-думав, а отут пішла хмара, прояснилося, місяць знову у колодязі отут як отут! Помчався Мацек у управу. А там розумники судять-виряджають, що треба було робити так як, так хто винуватий, що не відразу пішли місяць у колодязі ловити. Влетів туди Мацек і кричить:
- Батько! Там вона!
Без зайвих розмов усе схопилися й бігцем до колодязя! Багор принесли, ловили-ловили місяць багром, вуж здається, ось-ось піймають, а вона усе з багра зсковзує.
- Стійте! - говорить Мацек. - Несіть сюди сходи достовірніше, і принаду закинемо. А поки, щоб не втекла, прикриємо колодязь дошками.
Принесли сходи, відкинули дошки, глядь — а місяць знову втік! Та тепер уже назовсім. Та темним-темно тепер у Тушкове по вечорах.