Пішов один мужик у ліс по дрова, а дружина йому хліб на поду спекла й із собою дала. Поклав мужик хліб на пеньок, а чорт підкрався й відніс його. Доправив хліб у пекло, показав антихристові й говорить, що тепер-де напевно добуде будь-чию душу — адже мужики через хліб неодмінно поб'ються.
- Е-Е, ні, так справа не піде, — відповів антихрист, зібрав усіх чортів, і ухвалили вони, що винуватий повинен піти й покласти хліб туди, звідки украв, а ще на кару бути йому сім років у монастирі збирачем милостині для бідних і каятися.
Прийшов чорт на монастирське подвір'я й став у збирачі милостинь проситися. А у монастирі саме такого ченця не було. Прийняли чорта на півроку. Дали пари коней і віз, став він їздити із села у село, від пана до пана. Подають йому стільки, що впору й другий віз просити, щоб довезти пожертвування до монастиря.
Привезе усе у монастир, віддасть настоятелеві й знову їде.
Та ось одного разу приїхав він у один багатий маєток, а хазяїна будинку немає. Говорить йому господарка:
- Чоловік у місто по справах виїхав, а у мене немає нічого. Побери ось пари грошів мідних.
А цей хазяїн завжди хитрив: як хто з гостей у двір, так він — у шафу, щоб гості його не об'їдали.
Поїхав собі чернець далі. Їздив, їздив, приїхав у один будинок і потрапив до самого обіду. У цей час саме кухар сома присмажив, рибу на стіл подають. Гості вуж ситі, але кожний сома по шматкові бере й на тарілку собі кладе. Бачить чернець, що про його кучері зовсім забули, а кучері з ранку нічого не їв. Отут чернець зробив вигляд, що його нудить після тутешнього частування. Гості у іншу кімнату втекли, а він побрав рибу, відніс її кучерям і говорить:
- Бери, їж! Раз тобі нічого іншого не дали, виходить, увесь сом твій.
А гості тим часом знову до стола прийшли, дивляться — де сом? А сома вуж і сліду нема. Подав хазяїн ченцеві милостиню, і поїхав він далі.
Приїхав він якось знову до будинку, де багатій жив. Потрапив до обіду, а хазяїна знову будинку немає. Він тоді що зробив? Висів там на стіні заряджений пістолет. Чернець побрав його, намалював крейдою коло на дверцятах шафи саме проти серця хазяїна, відійшов, прицілився, а сам запитує у господарки:
- Як ви думаєте, хазяєчка, потраплю я у це коло чи ні?
А господарка кричить, просить-молить не стріляти, а то чоловік її загине.
- Адже чоловіка-те вашого будинку немає!
- Ой, удома він, будинку, у тій шафі сидить!
Вийшов хазяїн із шафи, а чернець і говорить:
- Геть воно як пани по шафах подорожують, коли до них незнайомі люди приїжджають.
Пан мовчить, соромно йому, а чернець милостиня просить. Був у пана у череді страшенний бик, такий злий, що ніхто чужий підступитися до нього не міг. Сказав отут пан, що жертвує монастирю бика, а сам-те сподівається, що ченцеві з биком не впоратися. Пішов чернець, піймав бика, прив'язав його ланцюгом до воза й потяг ладь. Здивувався хазяїн.
- Та що за пройдисвіт цей чернець!
Наказав він спустити собак і на ченця нацькувати, нехай вони бика роздражнять, він ланцюг порве й додому прибіжить. А чернець ще й собак піймав, прив'язав до воза й у монастир привів. Не стало у пана ні бика, ні собак. Дуже був він злий на ченця, але став ще більше його боятися.
А чернець, крім милостині, привозив завжди із собою у монастир по у'язці колів. Нагромадилася їх у дворі більша купа. Дивувалися старі ченці, навіщо так багато колів, а нечистий їм пояснював:
- Розвалиться тин, новий ставити треба буде, колів купувати не прийде.
Так пройшло шість років. На сьомий рік підвищили риса на посаді, зробили ключником, а на його місце іншого прийняли. Розбагатів монастир за ті шість років, що їздив нечистий за милостинею. Тепер у ченців завелося начиння дороге, багатий одяг і смачний їжа. Чорт-Ключник кухареві припаси видає, скільки можна, жебраків підгодовує. А у день, коли вийшов строк його покаяння, покликав він безліч гостей, роздав жебраком милостиню й запросив королів і шляхту на бал, щоб віддячити їх за щедрі дари. Тільки кухареві нічого не видав. Лається кухар: надворі полудень, а на кухні темно, ні дров, ні їжі.
У цей же самий день один король улаштував бенкет, гості скликав звідусіль. Гості приїхали, веселяться щосили. А ключник-рис пішов до того короля на кухню, забрал усе, що там тільки було, і відніс у монастир для своїх гостей. Дивиться кухар — на кухні раптом усього повнісінько зробилося! « Як же так! - думає. - Одержувати нічого не одержував, готовити нічого не готовив, а усе є!» А ключник служника квапить:
- Пора на стіл подавати.
Служник не знав, що чорт частування дістав.
- Що накажете подавати, чому гостей пригощати, коли кухар нічого не одержував і на кухні темно?
Погнав його ключник на кухню:
- Ступай, неси! Там усього повно!
Пішов служник, подивився, злякався, давай їжу на стіл носити.
Пообідали гості, випили як випливає по наущению риса-ключника, а він під'юдив їх битися. Людей п'ять-десять під час тієї бійки перебили колами, які чорт заздалегідь припас. Дісталося йому замість однієї душі відразу півсотні. Забрал він їх із собою у пекло й зник, шукали його, так не знайшли. Усе ворожили ченці, хто б це міг бути, але поминали його добром, тому що добре заробили на півсотні похорону.