Стояв посередині Тушкова розкидистий дуб, усе світло боже тушковянам застив. Стали вони думати, що з пім робити: чи те валити, чи то, по крайності, обрізати галузі, ті, що поразвесистей. Розв'язали обрізати галузі. Староста наказав, щоб у такий-то день усі жителі з'явилися на площу. Та ось стали рубати галузі. Спочатку нижні, потім вище полізли. Розпоряджався син старости, Мацек. Рубали-Рубали, бачать — начебто б досить. А як униз-те спуститися? Нижні-Те галузі зрізані начисто! Мацек і зміркував.
- Перегодите, - говорить.- Я тут за гілку схоплюся, ти — за мої ноги, і так по черзі, поки до землі не дістанемо.
Сказане — зроблене. Ось-ось до землі дотягнуться, так стали у Мацека руки зсковзувати. Важко Усе-таки.
Кричить він:
- Стійте! Я на руки поплюю, а то сковзають.
Відпустив він руки — усі й звалилися додолу. Зовсім зле стало. У плутанині поплутали тушковяне ноги, ніхто своїх довідатися не може.
На щастя, ішов повз пастух із дрюком. Повідали вони йому своє горе, заплатити обіцяли, він і узявся їм допомогти. Та давай їхнім дрюком охаживать! Кого стукне, той миттю підхопиться й бігцем із площі! Та ще радий-радехопек, що ноги-те найшлися.