Про кухаря й зачаровану королевну

У одному королівстві була страшна холера. Усі поумирали, один кухар уцілів. Набридло йому там одному сидіти, набив він кишені грішми й відправився мандрувати. Ішов, ішов і прийшов у густий ліс. Отут його скоро ніч застигла. «Нічого не поробиш, — подумав кухар, — прийде у лісі заночувати. У темряві брести — тільки ноги переламаєш». Але ледь улаштувався він під сосною, дивиться — удалині вогник світиться. Пішов він на вогник, вийшов на галявину, а там ні однієї живої душі, вогонь кільцем горить, а посередині — трава зелена. Праг було кухар від вогню свою трубку розкурити, але сказав вогонь людським голосом: — Не бери мене. Мене тільки той побрати може, хто запалив. Та так три рази. Розв'язав кухар відступитися, але отут начебто хтось йому шепнув: — Побери ніж, переступи вогонь і зріж траву. Подивувався кухар, але зробив усі, як голос велів. Тільки він почав траву зрізати, а з неї змія вискочила, оповилася довкола нього й говорить: — Без мене тобі звідси ходу немає. Ти не бійся, я тобі зла не зроблю, ще й нагороджу багато. Ступай через вогонь і йди прямо у ту сторону, де сонце встає. Пішов кухар, по шляху височенну гору здолати довелося, а змія всі подбадривала — мол, уже недалеко. Спустився він з гори — отут змія відчепилася й уползла під камені. Дивиться кухар — перед ним величезний замок, ворота відчинені. Заходить він у двір — у дворі чотири коні осідлані коштують. «Ось би мені такого коня! - подумав кухар. - Куди легше було б мандрувати». Ну, увійшов у замок. У одній кімнаті коштує ліжко, на столі трубки лежать, тютюн — що душі завгодно. У іншій кімнаті стіл накритий. Кухар подумав: «Гроші у мене є, можу заплатити за обід». Поїв, попив, ліг спати й заснув. Прокинувся, бачить — знову стіл накритий. Так і пішло. Прожив він там цілий рік, але ні однієї живої душі не бачив. Прискучило йому це, і говорить він собі: « Поїду-но я далі по світлі мандрувати». Вийшов у двір, у дворі вже коштує кінь осідланий. Тільки він праг підхопитися на коня, як, звідки не візьмися, з'явилися три прекрасні дівиці й говорять йому: — Не їзди нікуди, побери собі одну з нас у дружин і залишися тут. Він відповідає: — Ні, не залишуся. Я мандрувати прагну. Вони говорять: — Ну, раз вуж ти так прагнеш, — ступай, але вперед скажи нам, чому тебе нагородити. Адже ти сестру нашу врятував. Вона була у змію зачарована. - Нічого мені не треба, дайте тільки гаманець, у якому грошей не убуває, і фляжку з вином, завжди доверху повну. Дали вони йому гаманець, фляжку, і відправився він у шлях. Їде, їде, і знову у нього поперек дороги висока гора. На тій горі величезний замок коштує. А жили у цьому замку чаклунка, підвладна їй королевна й чоловік королевнин. Заїхав кухар туди. Вийшла до нього королевна, поклонилася, гостем назвала. За стіл його посадила, їсти й пити подала. Потім запросила його у карти відіграти. Кухар усе програє й програє. Скільки не натрясе з гаманця грошей, усі королевне дістається. Цілий день вони так відіграли до самого вечора. Отут запросили його переночувати. А вночі королевна гаманець і фляжку у нього украла, а замість інші поклала, на вид такі ж. Так їй чаклунка веліла. Ранком знову почали вони у карти відіграти — кухар дощенту програвся. Королевна одяг з нього здерла й із замка геть вигнала. Ну як отут бути? Сіл він на коня й назад поїхав. Приїхав у колишній замок, коня пустив і знову у Спокої пішов. Знову всі пішло як і раніше, і знову йому це прискучило. Захотілося у тієї королевни відібрати гаманець і фляжку. Знову сіл він на коня, знову три дівиці до нього вийшли. - Куди ти їдеш? Чого тобі ще потрібне? Не краще чи з нами отут жити, чому по світлі скитаться? Але він неодмінно мандрувати праг. - Дайте, — говорить, — мені плащ, щоб накинути його й невидимим зробитися. Добре, дали вони йому ще й такий плащ. Надяг він його й невидимим став. Їхав, їхав, знову до того замка приїхав, де погань жила. Вони саме обідати сіли. Тільки королевна ложку до рота понесе, кухар її раз! - щипне, вона й обіллється. Здивувалася королевна: «Що таке?» Отут плащ його відкрив, вона його довідалася й міцно схопила. Бачить кухар — кепські справи. А йому ще говорять: — Смерть твоя прийшла. Відповів кухар: — Раз вуж ви задумали мене вбити, то порубаєте на дрібні шматочки, складете у мішок так до сідла приторочіть. Стрельніть у коня над вухом — нехай несе мене, куди прагне. Вони його порубали, у мішок склали, у коня над вухом стрельнули, і помчався кінь прямо до того замка, де сестри жили. Вийшли вони, подивилися — а кухар на шматочки порубаний. Одна сестра й говорить інший, той, що раніше змією була: — Принеси мазь у коробочці. Та принесла, вони шматочки помазали, шматочки срослись, і став кухар живий-живехонек. - Ось бачиш, — говорять сестри, — у яку ти лихо потрапив! А всі тому, що нас не слухався. Він відповідає: — Тепер завжди буду вас слухатися. - Тоді поїдь знову туди, побери цю гілку й застроми її у саду під вікном у королевни. З гілки відразу яблуня виросте. Королевне вона сподобається, але чаклунка накаже катові її зрубати. Ти затайся, а як почнуть рубати, ти катові шепни, нехай першу тріску побере й у ставок кине. Побачиш, що буде. Він подякував їм і у шлях відправився. Приїхав, застромив гілку, і негайно з неї чудова яблуня виросла. Королевне вона дуже сподобалася, але чаклунка сказала: — Треба зрубати її, вона тобі світло застить. Покликали ката й веліли йому рубати. А кухар у кущах затаївся. Як перша тріска відлетіла, він шепнув катові, щоб той її підібрав і потім у ставок кинув. Послухався кат, кинув тріску у воду, а тріска птахом обернулася, такий распрекрасной — словами не опишеш. У цей час чоловік королевнин з полювання вертався. Побачив він птаха й говорить: — Що за птах распрекрасная! Ось я її зараз підстрелю. Ні, не буду стріляти. Уже боляче вона гарна. Ну-но я її піймаю. Підкрутив королевнин чоловік портки й поліз у воду. Тільки націлився птаха схопити — вона від нього, він за нею, вона від нього й спливла на саму серединку ставка. - Однаково я тебе изловлю! - говорить він. Вийшов на берег, скинув із себе плаття й знову у воду поліз. Кухар отут як отут, хвать свій плащ, гаманець і фляжку! Виходить королевнин чоловік з води, а на березі нічого немає. Шукає скрізь — ніде немає. Соромно йому було голим-те йти, задами до замка пробрався, став слугу кликати, щоб той плаття йому приніс. Так замісце слуги-те кухар до нього вийшов. - Смерть твоя прийшла, — говорить. Став королевнин чоловік просити, щоб його теж на шматочки порубали. Він думав, що оживе, як кухар ожив. Кухар порубав його, склав у мішки, приторочив їх до сідла й пустив коня на всі чотири сторони. А сам у замок пішов і вбив королевну й чаклунку. Але чаклунка перед смертю його вжалила, він від цього укусу весь запаршивів. Ну, вилікувався й назад поїхав. Приїхав, а ті дівиці йому говорять: «Більше ми тебе нікуди не пустимо». Оженився він тоді на королевне, що у змію була зачарована. Та зажили вони щасливо. Може, і донині живуть.