Жили на світі два брати: старший — багатий, а молодший — дуже бідний. Часто приходив бідняк до багатого брата, просив у нього те того, те іншого. Та ось одного разу, коли він знову прийшов з якимось проханням, багатій сказав дружині:
- Вистачить із нас! Він однаково багатим не стане, а нам по його милості й зубожіти недовго. Але я знаю, як від нього позбутися. Виколю йому ока, і нехай іде просити милостиню.
Дружина нічого йому на це не відповіла. Покликав багатій брата у прикомірок, велів йому сісти й оголосив свою волю.
Брат благав пощадити його, але багатій і слухати не став, побрав шило, тикнув його у одне око, потім у іншій і засліпив бідняка. Попросив тоді каліка, щоб христа заради відвели його до хреста на роздоріжжі, де можна милостиня збирати у перехожих. Але злий брат звів його до шибениці, де на чотири стовпи зверху вінець із чотирьох балок був покладений. Сліпий волав до людей, милостиню просив, але ніхто у ті місця не навідався, ніхто його не почув.
Настала ніч, а він і не знав, де сидить. У тому містечку, звідки його злий брат привів, годинник на вежі пробили одинадцять, і отут прилетіли три риса у вороняччями обличчя, сіли на шибеницю й повели між собою бесіду. Один говорить:
- У близькому селі дружина одного багатого мужика після пологів лежить. Самий для нас видобуток! У їхньої служниці така звичка: кине на стіл ложки, поставить вечеря, домашніх не покличе й іде геть. У цей час породілля пчихне, її ніхто не почує й не скаже: «Дай тобі бог здоров'я». Ось отут-те ми будинок піднімемо за нижній вінець і потягнемо хворую.
Другий говорить:
- За три милі звідси, у місті, де немає близько води, викопали глибокий колодязь, а до води так і не добралися. Кинули вони цю роботу. А пробий вони камінь ще на чверть ліктя, вода звідти заюшила б, пішла б через верх, і усе місто затопило б. Але якщо хто-небудь забіжить у перший будинок, що попався, схопить перину й накриє колодязь, вода затихне, і буде її рівно стільки, скільки місту потрібно.
А третій мовить:
- У Папроцинах панська дружина ось уже сім років хворіє. Скоро вона у наші руки потрапить. Їй уже ніщо не допоможе: вона виплюнула проскуру, а жаба, яка її проковтнула, сидить у її кімнаті під більшою шафою. Жабу цю потрібно розсікти, вийняти проскуру, обмити й дати хворий з'їсти. Тоді вона поправиться. Але ж про це ніхто не знає.
- А я знаю куди більше тебе, — говорить перший. - Помітив я, що тут, під шибеницею, росте трава й трава не проста. Коли ти осліп або зроду сліпий, зірви травинку, потри ока й відразу прозреешь.
Годинник пробив північ, полетіли три ворона. Сліпий обмацав усі навколо — зрозумів: він і насправді не у хреста на розвилці, а під шибеницею. Став він шарити у траві, зірвав одну травинку, іншу, третю й нарешті знайшов ту, яка повертає зір. Побрав він її, потер ока — у них немов іскорка блиснула, а потім усе світліше, світліше зробилося, і ось він прозрів. На світанку пішов він шукати село й будинок, де лежала породілля, про яку ворони говорили. Уже смеркло, коли він дотуди добрався й попросився на нічліг.
- У нас нічліг вам буде неспокійний, — говорить хазяїн. - Дружина після пологів лежить, дитина всю ніч лементом томиться. Попросилися б ви до сусіда, там малих дітей немає.
- А мені хоч під крамницею, аби тільки у вас залишитися, — відповідає бідний брат. Сіл ближче до ліжка, сам тримає вухо востро, і, як тільки дівка, кинувши на стіл ложки, вийшла й породілля пчихнула, говорить їй:
- Дай вам бог здоров'я!
Та отут як ухне у будинку! Стіни ходуном заходили, усі картинки з них попадали: це чорти зі зла будинок на місце упустили. Хазяїн і всі домашні переполошилися, а бідний брат отут-те їм усі й розповів. Обдарив його хазяїн щедро, та ще велів відвезти у місто. Там бідний брат сповістив, що береться воду знайти. Йому говорять: не тобі, мов, чету майстра тут воду шукали так нічого не добилися. Але він настояв на своєму, стребовал потрібний інструмент. А перед тем, як у колодязь спуститися, застеріг: як тільки крикне або знак подасть, нехай його відразу ж тягнуть наверх.
Та години не пройшло, а вуж вода ключем забила. Він крикнув, ледве встигнули його витягтися — вода через верх заюшила. Кинувся він у перший же будинок, схопив перину, накрив колодязь — вода-те й спала. Добре йому заплатили за цю послугу. Купив він собі на ці гроші бричку, пару коней так скоріше поїхав у Папроцини. Приїхав і говорить панові, що прагне вилікувати його дружину.
- Усе віддам, що маю, якщо покажеш своє вміння, — сказав пан.
Велів приїжджий відсунути велика шафа, мечем розрубив мерзенну жабу, дістав проскуру, обмив і дав хворий. А та вже ледь дихає, зсохла зовсім.
Пройшло кілька годин. Ось хвора поїла трошки, піднялася на постелі, села; на інший день вона вже по кімнаті пройшлася; а на третій день і у двір вийшла. Чоловік щедро заплатив зцілителеві, а той прямо з Папроцин поїхав додому.
Як побачили його багатий брат із дружиною, очам своїм повірити не можуть.
- Праг ти, брат, зло мені заподіяти, так бачиш — усе навпаки вийшло. Любуйся тепер на моє счастие.
Позаздрив багатій братові й говорить:
- Слухай, братик, виколи ти мені ока й відведи до шибениці.
Нізащо не погоджувався молодший брат на таку справу, але багатій його уламав. Виконав молодший брат його прохання й відвів до шибениці.
Ось пробило одинадцять. Знову прилетіли три ворона. Та знову повели свою бесіду.
Перший говорить:
- Кепська справа: породілля нам не дісталася, воду у місті знайшли, і господарка у Папроцинах видужала. Треба глянути, уже не чи підслухує нас хто-небудь.
Злетів він униз і кричить звідти:
- Сюди! Скоріше сюди! Попався, ловкач!
Каменем злетіли вниз ворони й розтерзали багатія. Поделом — за жорстокість і жадібність.