Було це у давні-предавні часи. У одній країні правил добрий, слушний цар. Далеко простяглося його царство. Аллах щедро наділив його всім: пошаною й повагою, знатністю й безмірним багатством. Та лише одним він був обділений: не було у нього дітей. Сам цар і його віддана дружина день і ніч молили бога:
- Про боже! Вияви своє нескінченне милосердя й пішли нам сина-спадкоємця, який перейняв би кермо влади царством після нашої смерті.
Царська скарбниця постійно була відкрита для злиденних і нужденних. Цар сам прислужував бідним і вбогим, щедро роздавав їм милостиню. Нарешті після довгих молінь слова пануючи досяглися бога й народився у нього син, прекрасний, як молода місяць. Цар і цариця минулого безмірно раді, що є тепер кому успадковувати їхній трон, тому що на той час роки пануючи вже хилилися до старості.
Царевич був ще зовсім маленьким, коли цар розв'язав направити у далекі країни спеціального посла, щоб той знайшов спадкоємцеві гідну подругу життя. Було це у ті часи, коли існував звичай, по якому шлюби царствених осіб улаштовували за допомогою таких послів. Шлюбний посол їздив із країни у країну й шукав для свого прекрасного принца таку ж прекрасну, немов казкова пери, наречену. Залишивши межі своєї держави, царський посол відвідав багато країн, але ніде не міг знайти наречену, яка б йому сподобалася. З однієї країни він їхав у іншу, з іншої у третю.
Подорожуючи так із царства у царство, засіл виявився у Країні за сім'ю морями. А у царя Країни за сім'ю морями була дочка несказанної краси, з ніжним, як
Квітка, тілом і особою, красою, що затьмарюють місяць. Була вона ще маленькою дівчинкою, не старше царевича.
Цар Країни за сім'ю морями з радістю прийняв речення, зроблене послом від імені свого царя. Послові він виявив усі знаки уваги й при від'їзді обдарив його багатими дарунками.
Через кілька тижнів царський посол вернувся у рідну державу, став перед царем і так доклав йому:
- Хоронитель миру! По вашому велінню я домовився із царем Країни за сім'ю морями про шлюб нашого царевича з його дочкою.
Він довго розхвалював неперевершену красу царівни й розповідав про дивну гостинність государя Країни за сім'ю морями.
Потім він передав своєму володареві всі дарунки, які цар Країни за сім'ю морями вручив йому. Цар несказанно зрадів заморським дивинам. Майбутнє споріднення теж сподобалося йому. Та цар з нетерпінням став уважати роки, які залишалися до одруження сина.
Але ніхто не може вгадати волю божу. Не встигнув царевич стати на ноги, як його батько відбув у мир іншої. Відразу, як умер цар, у країні настала велика смута. Між везиром і придворними почалася ворожнеча. Візир з деякими наближеними царя влаштували змову, щоб убити царевича й самим захопити владу. Якимось образом звістка про це дійшла до цариці. Та вона подумала: якщо я залишуся тут, те втрачу й сина, і царство. Не чи краще бігти звідси? Правда, царство прийде втратити, але зате сина вдасться врятувати.
Вона переодяглася старчихою, побрала дитину на руки й темної вночі тайкома покинула місто. Нічого не побрала вона із собою: ні коштовностей, ні зайвого одягу. Самим коштовним скарбом для неї був її син. Таємно, з усіма обережностями вийшла вона з палацу й направилася у джунглі.
Кілька днів пішки пробиралася вона по густому лісу. Вона не мала вистави, куди їй іти й де вона перебуває. Коли починав мучити голод, вона вгамовувала його дикими плодами і ягодами, потім кормила дитину. Пила воду з лісових струмків і знову пускалася у шлях. Поки бродила вона у джунглях, ноги її покрилися виразками, благенький одяг перетворився у жалюгідне рвання. Але вона не втрачала рішучості й, притискаючи царевича до грудей, ішла і йшла вперед, поки не ступила на землю іншого царства.
Тепер вона виглядала теперішньою старчихою. Ні гроша грошей, жодного знайомого. Добре ще, що вдалося їй зберегти дорогоцінне намисто. Ось із цим-те намистом вона й відправилася до ювеліра, щоб продати його за будь-яку ціну й хоч якось прогодуватися. Глянув ювелір на це намисто, і від здивування ока у нього полізли на чоло. "Таке дороге намисто у старчихи?-подумав ювелір.- Швидше за усе, вона украла його у кого-небудь". Та він грізно звернувся до неї:
- Хто ти така? Та де побрала ти це намисто?
Змучена лихами, що звалилися на неї, бедняжка не витримала й голосно заридала, а потім розповіла ювелірові усе один по одному: і як втратила трон після смерті чоловіка, і як пробиралася сюди, і яких нещасть натерпілася у шляху.
Оповідання цариці зробило на ювеліра глибоке враження. Та він сказав їй:
- Із цього дня будеш моею сестрою. Мій будинок уважай своїм будинком. Обіцяю,
Що залишок свого життя ти проведеш у достатку й спокої.
Самотня й безпомічна, цариця порахувала це за велике благо й поселилася у будинку ювеліра. Той і царевича став виховувати, як власного сина.
А у тому місті жив один мисливець. Він ловив різних птахів, торгував ними й на виручені гроші містив дружину й дітей. Одного разу, тільки розкинув він мережа, у повітрі здалася зграя голубів. Було у ній рівно сто птахів. Та був серед них Старий голуб, не тільки самий старий, але й самий мудрий. Звичайно вся зграя відправлялася на годівлю під його керівництвом, тому що він надивився на життя й був дуже розумний. Усі голуби корилися йому й виконували усе, що він скаже.
Коли зграя пролітала над тем місцем, де затаївся птахолов, голуби побачили розсипане зерно й заговорили один з одним:
- Давайте сядемо тут і пообідаємо. Але Старий голуб сказав:
- Здається мені, отут таїться якийсь підступ. Краще нам тут не сідати. Але цього разу голуби були дуже голодні. Вони зневажили
Попередженням досвідченого ватажка й опустилися на землю. Тільки вони прийнялися клювати розсипане зерно, як мисливець смикнув за мотузку, і як оком змигнути вся зграя виявилася під мережею. Тепер вони пригадали, що говорив їм Старий голуб, і покаялися у своїй неслухняності. ПРО, якби вони послухалися його, то не потрапили б у таке лихо! Старий голуб теж був у пастці. Хіба міг він кинути у лиху своїх друзів? Усі гірко шкодували про свою помилку й говорили Старому голубові:
- Трапилося те, що повинне було трапитися. Не послухалися ми тебе й потрапили у лихо. Порадь, як нам тепер вибратися з неї?
Старий голуб був мудрий і спритний. Та він сказав:
- Є тільки один спосіб урятуватися.
- Який?-нетерпляче запитали голуби. Старий голуб відповів:
- Ви усе розслабтеся, упадіть на землю й затамуєте подих. Побачивши це, мисливець порахує вас мертвими й по одному викине з мережі. Коли він буде викидати вас, не намагайтеся полетіти, а лежите нерухомо. Та увесь час уважайте про себе, скількох він викинув. Як тільки він викине з мережі сотого голуба, злітаємо всі відразу. Лише так ми можемо урятуватися.
Розповівши про свій план, Старий голуб ще раз зажадав від усієї зграї:
- Тільки добре запам'ятаєте, що кожний з вас, кого мисливець викине з мережі, повинен залишатися нерухомим. Якщо хто хоч злегка ворухнеться або спробує злетіти, він погубить усіх інших.
Речення Старого голуба сподобалося всім. Голуби відразу безпомічно звісили голів і впали, немов мертві.
Мисливець підійшов до мережі й побачив, що всі голуби мертві. Він дуже здивувався цьому. З жалем він виймав з мережі один птаха за іншою й відкидав убік. Голуби лежали нерухомо й уважали, скількох викинув мисливець.
Випадково у цей час мисливця вкусив за руку мураха. Він змахнув рукою, щоб скинути його, а голуби порахували, що мисливець викинув ще одного з їхньої зграї й додали його до свого рахунку. Та коли до сотні залишався один голуб, вони розв'язали, що вже усе на волі, і дружно злетіли у повітря. А останнім у мережі був Старий голуб. Він один виявився у пастці.
Мисливець теж розгадав їхню хитрість. Він побрав Старого голуба у руки й сказав:
- За всі прийде поплатитися тобі.
Коли мисливець приніс Старого голуба до себе додому, той сказав йому:
- Послухай мене, мисливець! Якщо ти залишиш мене у живих, я принесу тобі велике багатство.
На що мисливець заперечив:
- Один раз ти вже обдурив мене. Та тепер я нізащо не піддамся на твої виверти.
- Я не збираюся обманювати тебе, - спокійно відповів Старий голуб.- Не віриш - випробуй мене.
Жадібність охопила мисливця, і він запитав:
- А як ти думаєш обдарити мене багатством?
- Посади мене у клітку й винеси у місто, на перехрестя доріг, - сказав голуб.- Якщо хто запитає, скільки я коштую, ти відповідай: запитай у самого голуба. А далі у всьому покладися на мене.
Мисливець послухався голуба. Він купив гарну клітку, посадив у неї голублячи, відправився з ним у місто й зупинився на людному місці у дороги. А у цей час повз проходив царевич, якого виховував ювелір. Бачить царевич - сидить у клітці дуже гарний голуб. Підійшов він до мисливця й запитує:
- Продаєш голуба?
- Так, пан. Я його на продаж і виніс, - відразу відгукнувся мисливець.
- Та скільки ти за нього просиш? - запитав царевич.
- А це ви довідайтеся у самого голуба. Тоді царевич звернувся до самого голуба:
- Скажи, голуб, скільки ти коштуєш?
Голуб уважно подивився на царевича й відповів:
- Ціна моя - чотири перлини.
Царевич відразу відправився додому, приніс чотири перлини й купив голуба. Коли царевич збирався віддати мисливцеві всі чотири перлини, голуб
Зупинив його:
- Два камінчики віддай мисливцеві, а два прив'яжи у мене під крабоми - по одному з кожної сторони.
Мисливець навіть подумати не міг, що за якогось дикого голуба можна одержати дві рідкі перлини. Обрадуваний, він віддав голуба за дві перлини й повернувся додому. А царевич, виконуючи волю голублячи, прив'язав по перлині під кожне його крило й побрав птаха собі.
Дні бігли за днями. Одного разу, повернувшись із міста, царевич помітив, що його мати чимсь сабоно засмучена. Спершу вона не прагла говорити йому, що засмутило її, довго відмовлялася, але, коли царевич став наполягати, вона Усе-таки розповіла:
- Коли ми жили ще у своєму царстві, ти був заручений з дочкою пануючи Країни за сім'ю морями. Якби у нас не відняли царство, ти одружився б на ній. Тепер ти виріс, а ми, до нещастя, у такому нестатку... Ось згадала я про це й засумувала.
Царевич вислухав матір і говорить:
- Не горюй, мама, коли буду живий, обов'язково добуду свою наречену й одружуся на ній!
Царевич підійшов до голуба й розповів йому про свою турботу. Голуб заспокоїв його:
- Царевич! Я певен, що цілком можна влаштувати твоє весілля з дочкою пануючи Країни за сім'ю морями.
- А як?-нетерпляче викликнув царевич.- Розповідай скоріше. Та тоді голуб сказав йому:
- У далекому лісі, відомому мені, пасеться кінь, який може літати по повітрю. Якщо ти знайдеш цього коня й заволодієш ним, то ми легко доберемося до Країни за сім'ю морями.
Царевич, не відкладаючи, став готуватися у далекий шлях. Він докладно розпитав про весь голуба, розпрощався з ма-терью й відправився у дорогу. Голуба він захопив із собою. Царевич уже переконався, що. голуб розумний і зуміє виручити з будь-якого лиха. Покинувши будинок, вони направилися до лісу, де пасся чудесний кінь, про який повідав голуб.
Через кілька днів досяглися вони нарешті бажаного лісу. Із труднощами відшукали коня. Сіл на нього царевич і не встигнув оком моргнути, як кінь злетів у небо. Та тоді царевич наказав коневі:
- Доправ нас прямо у Країну за сім'ю морями.
Летіли вони кілька днів і ночей. Коли починали дошкуляти їхній голод і спрага, ненадовго опускалися на землю, перекушували чому могли й знову пускалися у шлях.
Та ось добралися вони до міста, де правил цар Країни за сім'ю морями. Прилетівши у місто, вони відразу помітили, що всі жителі чомусь радіють. На кого не глянь, так і світиться щастям, куди не піди, усюди радість.
- Скажи мені, по якому приводу такі веселощі? - запитав царевич якогось перехожого.
Той зі здивуванням подивився на нього й відповів:
- Як же нам не радіти? Адже сьогодні весілля дочки пануючи. Засмутився царевич безмірно. " Як стану я перед своєю матір'ю?"-подумав він.
Побачив голуб, що царевич засумував, і говорить йому:
- Не зневіряйся так сабоно. Сідай на коня й накажи йому доправити нас прямо на дах палацу царівни. А з іншим уже потім розберемося.
Так царевич і зробив. Сіл верхи на коня, наказав йому летіти й опуститися прямо на дах палацу царівни.
Не встигнув він віддати наказ, як виявився на плоському даху, призначеної для прогулянок.
- А що робити тепер? - запитав царевич голуба, як тільки вони приземлилися.
- Відведи коня у сторонку, а сам почекай тут. Я дізнаюся, як краще приступитися до справи, - відповів Старий голуб.
Після цього голуб полетів униз і залетів у палац, де сиділа царівна. Побачила вона гарного голуба, що опустився на підлогу поруч із нею, і простягнула руку, щоб піймати його. Голуб відлетів небагато. Царівна підхопилася зі свого місця й за ним. Але голуб спритно вислизав від неї й відступав усе далі й далі. Царівна намагалася піймати голуба, а він усе стрибав і стрибав - зі сходи на сходинку, зі сходи на сходинку, - поки вони не піднялися на дах. Та як тільки царівна виявилася на даху, вона побачила перед собою статногоюношу. Якийсь час царівна стояла мовчачи, уражена його красою. Ніколи ще їй не доводилося зустрічати такого красеня. Здивувало її й те, як удалося йому проникнути на дах палацу, з усіх боків охоронюваного стражів. Прийшовши у себе, царівна строго запитала юнака, що стояв перед нею:
- Хто ти такий? Та навіщо подарував сюди?
- Я твій наречений, - відповів царевич.
- Мій наречений?
Царівна стала згадувати своє дитинство. Пригадалося їй, що була вона обіцяна у дружин якомусь царевичеві з далекої країни. Та вона запитала юнака:
- Є чи у тебе тому доказу?
У відповідь царевич показав їй обручка на пальці й розповів про
Усіх своїх халепах. Вислухавши його сумне оповідання, царівна повірила, що цей юнак і насправді її наречений. Але ж на сьогодні призначене її весілля. Як же бути? Глибокий сум охопив її. Та сказала вона царевичеві:
- На жаль, ти приїхав занадто пізно. Сьогодні мене видають заміж.
- Але ж я прибув за тобою. Заради тебе я перетнув сім морів.- Та, дивлячись їй прямо у очі, царевич додав: - Не погодишся із мною виїхати - я теж додому не повернуся.
Задумалася царівна, а потім запитала:
- Як же ми виїдемо? Не вибратися нам з палацу.
- Це моя турбота, - відповів царевич.
Він посадив царівну на коня, побрав голуба, сіл сам верхи й наказав коневі летіти. Через кілька хвилин кінь уже пролетів високо над царським палацом.
Царевич захопив із собою деякі їстівні припаси. Коштувало їм проголодаться, як він наказував коневі опуститися на землю, і вони закушували тим, що було у них із собою. Царівна щодня власноручно готовила ласощі й пригощала ними голублячи. Ось так царевич із царівною наближалися до міста, де їх очікувала мати юнака.
Шлях із Країни за сім'ю морями був важкий і довгий. Уже кілька днів і ночей провели вони у польоті, долаючи сім морів. У них скінчилися їстівні припаси, і їх став мучити голод. Та ось одного разу, коли голод і спрага сталі нестерпними, вони опустилися на землю у густому лісі. Поблизу протікала ріка. Вони прив'язали коня до дерева, а самі відправилися у ліс збирати їстівні плоди і ягоди. Голуб, побачивши, що царевич і царівна відправилися на пошуки їстівного, теж розв'язав підгодуватися й полетів далеко від стоянки.
Вони наїлися диких плодів, попили води з ріки й лягли на березі відпочити. Важка подорож стомила їх, і вони відразу міцно заснули. А поки
Вони спали, ріка вийшла з берегів. Вода затопила низину й відрізала їх від найближчої височини. Та не встигнули вони прокинутися, як їх змило у ріку набіглою хвилею.
На окраїні міста вниз за течією ріки жив дроворуб. Цілими днями він збирав у лісі дрова, перед увечері приносив їх у місто й продавав, щоб прогодуватися. У той день, як завжди, він рубав дрова у лісі на березі ріки й зненацька помітив, як височенні хвилі щось несуть по ріці. Він вдивився уважніше й зрозумів, що у лихо потрапила людей. Спершу він страшно злякався, але потім набрався сміливості й витягся потопельника з води. Це був царевич, що втратив свідомість. Дроворуб привів царевича у почуття, побрав його у свій будинок і став за ним доглядати.
Через кілька днів царевич поправився. Він виявився у зовсім незнайомому місті, де його не знав жодна людина, та й сам він не був ні з ким знаком. Та він задумався: куди подітися тепер? Де його царівна? Не чи краще поки залишитися тут? Так він і поселився у его дроворуба, що притулив. Щодня ранками відправлялися вони у джунглі й цілими днями збирали дрова. Увечері приносили у'язки у місто й продавали, тем заробляючи на їжу. Так і йшло життя день за вдень.
А тепер послухайте про царівну. Коли повінь змила її з берега разом із царевичем ріка, що розбушувався, донесла її до іншого містечка. Там на ріці стирав білизну якийсь дхоби. Помітивши, що хвилі несуть людину, він увійшов глибже у ріку й витягся, що втопив на берег. Розглянувши, яку красуню він урятував, дхоби зрадів. Треба сказати, що у дхоби і його дружини не було своїх дітей. З радістю привів він у свій будинок царівну, і вони назвали її своєю дочкою. Ось так царівна й залишилася жити у сім'ї прачки-дхоби.
Як ви пам'ятаєте, коли царевич і царівна у пошуках їстівного зникли у джунглях, голуб теж полетів годуватися. Він залетів досить далеко й випадково виявився у великому саду. Бачить - багато різних дерев, і усе посипані плодами. Він облюбував собі дерево й сіл на ньому. До нещастя, поруч із тим деревом копався у землі садівник. Побачив він голублячи й, не роздумуючи довго, вклав у рогатку камінчик, прицілився - і поранений голуб упав з дерева.
У цей час над садом випадково пролітала зграя голубів. Побачили вони, що на землі б'ється поранений голуб, опустилися поруч і віднесли його із собою. Усі ці голуби жили разом, загальною зграєю. Вони принесли до себе Старого голуба й стали думати, як допомогти йому. Камінчик, випущений з рогатки, наніс йому досить глибоку рану, так що Старий голуб зовсім не міг літати. Цілі дні проводив він у гнездовье голубів. Увечері, коли зграя верталася додому, кожний голуб у дзьобі або у лабетах приносив старому що-небудь їстівне. Так і існував він, харчуючись тим, що приносили йому товариші.
Пройшло вже чимало днів, як царівна поселилася у будинку пралі. Усіх кого могла розпитувала вона про царевича, але ніхто нічого про нього не чув. Та коли вона зовсім було зневірилася знайти його, їй у голову прийшла чудова думка. Був би у неї Старий голуб, подумала вона, він обов'язково розшукав би царевича. Але куди ж він подівся?
Нарешті вона придумала одну хитрість. Щодня стала вона власноручно готовити ласощі, подібні тим, що готовила під час подорожі, і розкидати їх на даху будинку. Сама вона сиділа небагато осторонь і спостерігала за птахами, що прилітали поклевать ласощів. Сотні птахів збиралися на даху, щоб поласувати смачним частуванням, але жодного разу не з'явився Старий голуб.
Одного разу трапилося так, що над будинком пролітала зграя голубів, що притулили у себе Старого голуба. Як звичайно, царівна й у той день приготувала ласощі й розкидала їх на даху будинку. Трохи птахів уже ласували ними. голуби, що летіли у небі, помітили, як птаха клюють щось на даху, і опустилися поруч. Вони досита наїлися розсипаними на даху ласощами, і кожний захопив по шматочкові для Старого голуба. Спробував Старий голуб це частування й глибоке задумався. Не чи царівна приготувала ці ласощі? Він уже зовсім поправився. Та щоб розсіяти сумніву, наступного дня відправився у шлях разом з усією зграєю.
Голуби знову прилетіли туди ж. Та сьогодні, як завжди, царівна розсипала частування на даху будинку. Голуби опустилися на дах і відразу накинулися на смачне частування, а Старий голуб став уважно оглядатися навколо. Раптом він помітив сидячу осторонь царівну. Та теж помітила Старого голуба й відразу довідалася його. Старий голуб відразу підлетів до неї, принцеса побрала його у руки, приголубила й віднесла із собою у будинок.
Кілька днів Старий голуб прожив у царівни. Та докладно розповіла йому про усе, що з нею трапилося. А потім вона попросила голуба:
- Благаю тебе, відправляйся у шлях, постарайся відшукати царевича й привести його сюди.
Голуб пообіцяв їй розшукати царевича й указати йому шлях до будинку царівни. Після цього він розпрощався з нею й відправився на пошуки царевича.
Старий голуб пролітав над багатьма селищами, побував у багатьох містах. Цілими днями він літав, розшукуючи царевича, а коли заставала ніч, ховався у затишному місці й терпляче чекав світанку. Так літав він кілька днів, а потім і кілька тижнів, але не зміг знайти царевича. Куди ж він подівся? Живий він чи ні? Голуб зовсім засумував і вже розв'язав було, що не відшукати йому царевича, як раптом зненацька побачив у лісі людини, що рубала дрова. Людина була одягнена у лахміття й видався не зовсім здоровішим. Та Усе-таки Старий голуб довідався його. Він довідався б його серед тисячі тисяч.
Голуб опустився нижче, сіл прямо на плече царевича й сказав:
- Царевич! Ти перебуваєш тут, а твоя царівна прогледіла очі, очікуючи тебе дні і ночі безперервно.
Зрадів царевич, побачивши Старого голуба. Але скоро його радість змінилася глибоким сумом. Та він сказав:
- Хіба ти не бачиш, що я став схожий на сьогодення жебрака? Немає у мене ні грошей одягу, що ні підходить. Як у такому виді стану я перед царівною?
- Ні про що не турбуйся, - сказав голуб, а потім додав:- Можливо, ти не забув, що колись купив мене у мисливця за чотири дорогоцінні перлини. Я попросив тоді два камінчики прив'язати мені під крабоми. Ті камінчики я приберігав для такого ось випадку. Дістань їх, продай і купи собі усе необхідне.
Вислухавши ці слова, царевич ще раз подивувався мудрості голублячи й зрадів його реченню. Він відразу дістав з-під крил обидві перлини, відправився у місто й продав їх. Потім він замовив належну йому одяг, купив усе необхідне й разом з голубом відправився у шлях.
Через кілька днів вони прийшли до царівни. Побачила вона свого чоловіка й безмірно обрадувалася. Та отут царевич сказав Старому голубові:
- Ти зробив велику добру справу. Але ми не зможемо потрапити на батьківщину, якщо ти не відшукаєш коня, що вміє літати.
- Я обов'язково розшукаю його, - відповів голуб, попрощався із царевичем і царівною й відправився на пошуки коня.
Старий голуб шукав його скрізь: у полях і лісах, у селах і містах. Він літав цілими днями, не давав собі спокою й ночами. Та одного разу він побачив цього коня, прив'язаного у якімсь дворі. Але чи той це кінь? Голуб опустився нижче й, переконавшись, що це те самий кінь, спурхнув і полетів прямо до царевича, щоб розповісти, у якому місті, у якому дворі, у якої людини коштує його кінь.
Царевич побрав із собою голублячи й прибув у той місто, прийшов до тій людині й запитав:
- Ти продаси цього коня, якщо найдеться на нього покупець?
- З радістю. Я готовий відразу продати його, - поспішно відповів хазяїн коня.
- Та скільки ж ти прагнеш одержати за нього?- запитав царевич.
- Скільки дасте, - відповів хазяїн коня.- Цей кінь не дозволяє навіть мені підійти до нього.
Царевич швидко домовився про ціну й купив коня, відразу підхопився на нього й наказав:
- Неси мене до царівни!
Не встигнули вони оглянутися, як виявилися поруч із царівною. Царівна й царевич подякували пралі, прихопили із собою голублячи, і царевич наказав:
- Кінь мій, лети у той місто, де мене очікує матінка!
Коштувало тільки наказати, як кінь злетів у повітря. Через кілька днів вони прилетіли у місто, що колись притулило царевича. Цариця і ювелір страшно обрадувалися, коли побачили царевича разом із царівною із Країни за сім'ю морями.
А тепер послухайте про те місто, звідки бігли цариця й царевич після смерті пануючи. Люди, що влаштували змову, щоб позбавити царевича трону, незабаром пересварилися один з одним. У державі почалася смута, у якій одні загинули, інші розорилися. Нарешті городяни розв'язали розшукати царицю й царевича й назвати його царем.
Їхні посланці добралися до міста, у якому жили цариця із царевичем, і попросили у цариці прощення. Повернувшись на батьківщину, вони звели царевича на престол, урочисто зіграли весілля царевича й царівни й стали жити у згоді й ладі.
Коли царевич повернув свою спадщину й став правити країною, Старий голуб сказав йому:
- Тепер дозвольте мені розпрощатися з вами.
Молодий цар довго вмовляв його залишитися, молода цариця всіляко просила не залишати їх, але голуб ним відповів:
- Ви повернулися на батьківщину, ось і я прагну полетіти на батьківщину до своїх
Друзям.
Так сказав Старий голуб і розпрощався із царем і царицею.
З тієї пори як би далеко не виявився голуб від будинку, він завжди прагне скоріше повернутися назад. Говорять, так заповів усім голубам той Старий голуб. Та кожний його нащадок пам'ятає про цей наказ мудрого побратима.