Жив колись цар, і був у нього розумний і чесний слуга по імені Хасан. Слуга цей завжди їздив на коні спереду пануючи, і прозивали його Хасан Шатир.
Цар дуже любив полювати. Виїжджаючи на полювання, він брав із собою візира, вакила й інших наближених. А Хасан, як завжди, їхав спереду пануючи.
Якось раз, коли цар збирався на полювання, прийшов до нього візир і став скаржитися, що у нього болить голова. Цар дозволив йому залишитися будинку, а сам зі своєю свитою відправився у шлях.
Тільки від'їхали вони від будинку, як паную захотілося пити. Підкликав він Хасану.
- Подай мені води!- наказав.
Став Хасан шукати кубок, так згадав, що забув його будинку. Зізнався він у цьому цареві. Цар цінував свого чесного слугу й тому не покарав його, а повелів повернутися додому й скоріше привезти кубок.
Поскакав Хасан назад, увійшов у Спокої свого хазяїна, а там візир із царською дружиною. Хасан зробив вигляд, що нічого не помітив, побрав кубок і виїхав.
Наздогнав Хасан пануючи, дав йому напитися, а отут і візир під'їжджає.
- Ну що, перестала голова боліти?- запитує цар візира.
- Мені вже набагато краще, я випив ліки, - відповідає той. Прикинувся візир веселим, безтурботним, начебто про царську дружину й знати
Нічого не знає. А сам боїться, як би слуга не розповів цареві про те, що бачив у палаці.
Але Хасан Шатир уже й забув про це.
Приїхав цар зі своєю свитою на місце полювання. Розбили намети. Небагато відпочили й почали полювати. Полювання виявилося вдалою. А через тиждень цар зі свитою став збиратися додому. Коли усе було вже занурене на коней, підійшов візир до царя й говорить:
- Володар, ти завжди приїжджаєш полювати на це місце. Узимку й під час дощів тобі й твоїм друзям доводиться терпіти багато позбавлень у наметах. Не чи краще вибудувати тут марі? - Дорогою мій візир, - відповідає цар, - адже тут пустеля. Де добути води, щоб побудувати палац? Та й хто візьметься за таку роботу?
А у візира відповідь уже готова:
- Володар, ця робота під силу тільки такому чесному й старанному
Слузі, як Хасан Шатир.
Ось цар і наказав Хасан Шатиру залишитися й вибудувати для нього палац. А злий візир зрадів: залишиться Хасан Шатир один у пустелі, ніякого палацу не вибудує й загине від голоду й спраги. Та ніхто не розповість цареві про любовні пригоди візира.
Виїхав цар зі своєї звитої, а бідного Хасану залишив у пустелі.
Сіл Хасан на камінь і став думати, що йому робити. Раптом бачить, підходить уводити, увести до ладу ньому старий, одягнений у усі біле, і говорить:
- Син мій, про що ти так засмучуєшся? Та чому живеш один у цій пустелі?
- Про люб'язний батько, - відповідає Хасан, - мій пан наказав мені побудувати тут марі, де б він міг зупинятися під час полювання. Подумай тільки, люб'язний батько, як я можу побудувати для нього палац, якщо тут не можна знайти води навіть для питва?
Зглянувся старий над добрим і чесним Хасаном і говорить йому:
- Не засмучуйся, син мій. Буде у тебе завтра чудовий палац. Старий накреслив ціпком якусь фігуру на піску, на зразок будинку, і вийшов.
Цілу ніч не спав Хасан, усе думав. Устав ранком, глядь - а перед ним на тому місці, де старий креслив своїм ціпком, коштує чудесний марі.
Зрадів Хасан, увійшов у палац, а там усе, що тільки душі завгодно! Став Хасан жити-поживати, не знаючи тривог.
Дні за днями бігли швидко, і ось знову настала пора полювання. Цар знову прибув разом зі своєю свитою. Здивувався він такому чуду й викликнув:
- Подивися, візир, який славний палац вибудував для мене мій вірний Хасан!
Озлився візир пущі колишнього, але нічого не відповів.
Цілий місяць полював цар і щораз після полювання вертався відпочивати у палац. Прийшла нарешті настав час збиратися додому. Разом із царем почав готуватися у дорогу й Хасан Шатир. Але як тільки цар став сідати на коня, візир під'їхав до нього й говорить:
- Дозволь мені, володар, дати тобі одна рада.
- Говори, - сказав цар.
- Добре було жити у цьому палаці, хіба не так? Але палац міг би стати ще краше, якщо посадити близько нього ґуль-хандаан і анар-гриваан. Важка ця справа, але хіба у тебе немає такого чесного й старанного слуги, як Хасан
Шатир?!
Сподобалося цареві речення візира. Обернувся він до Хасану й говорить:
- Мій добрий слуга, ти зумів побудувати для мене чудесний палац, тепер дістань і посади біля нього ґуль-хан-даан і анар-гриваан. Палац стане ще краше.
Знаючи, що суперечити цареві даремно, Хасан погодився знову залишитися у пустелі. Цар велів постачити його водою й продовольством, а сам виїхав.
Став Хасан думати, як виконати наказ пануючи. Та раптом, звідки не візьмися, з'явився той же старий у білих одягах. Підійшов він до Хасану й запитує:
- Що ж ти знову засумував, син мій?
Розповів йому Хасан про свої прикрості. Вийняв старий лист із кишені, простягнув його Хасану й говорить:
- Побери цей лист, син мій, сідай на коня й поїдь геть туди. По
Шляхи ти зустрінеш дива. Віддай йому лист і скажи: "Мир тобі, мій батько". Він тобі відповість: "Та тобі мир, мій син".
Сказавши це, старий пропав так само раптово, як і з'явився. Побрав Хасан Шатир свою шаблю й щит, сіл на коня й поїхав у ту сторону, куди вказав йому старий.
Їхав він довго й прибув нарешті туди, де Жив дів. Зліз він з коня, підійшов до дива й говорить:
- Мир тобі, мій батько.
- Та тобі мир, мій син, - відповідає дів.
Вийняв Хасан з кишені лист і простягнув його діву. Той прочитав лист, потім дав Хасану інший лист і показав, куди їхати далі.
- По дорозі ти зустрінеш мою матір, вона тобі допоможе, - сказав дів. Побрав Хасан лист діва, сіл на коня й пустився у шлях. Незабаром прибув він
Туди, де жила мати дива. Це була величезна баба. Вона сиділа близько печі й пекла хліб. Баба напекла вже гору хлібів для своїх синів, але усе продовжувала пекти.
Підійшов до неї Хасан і говорить:
- Мир тобі, бабуся.
- Та тобі мир, онученя, - відповіла баба.- Якби ти не побажав мені миру, від тебе б нічого не залишилося.
Передав їй Хасан лист від сина. Прочитала його баба й говорить:
- Ти вдало прийшов, онученя, а то скоро з'явиться мій старший син - відразу піде дощ і стане зовсім темно. Якщо він знайде тебе тут, то відразу з'їсть.
Не встигнула баба закінчити своє мовлення, як стало темніти й пішов дощ. Вона перетворила Хасан Шатира у голку й застромила її у комір своєї сорочки.
Піднялася сабона бура - Дів - злий демон, велетень.
Це прибув старший дів. Підійшов він до матері й запитав громовим голосом:
- Що це тут людиною пахне?
- Звідки бути людині у краї дивів?- відповіла йому баба. Проковтнув дів усі хліба, що напекла йому мати, нічого не залишив. Потім
Пішов у сад і заснув під забором. А спав він звичайно шість місяців підряд.
Коли дів заснув, витяглася баба голку з коміра сорочки й повернула Хасан Шатиру його колишній людський вигляд.
- Дорогою моє онученя, - сказала вона, - піди й подивися, не чи хропе мій старший син. Якщо хропе, виходить, він тільки засинає, тоді почекай. А якщо не хропе, виходить, заснув міцно. Заберися на його ногу, потім на груди, звідти на стіну, а зі стіни зстрибни у сад. Там-Те й ростуть ґуль-хандаан і анар-гриваан. Викопай по одному рослині й побери із собою.
Хасан Шатир зробив усі, як веліла баба, і повернувся у палац. Не встигнув він посадити саджанці, як почали вони швидко рости. Одне деревце покрилося квітами, що сміються, інше - плачучими гранатами. Зрадів Хасан, що йому вдалося виконати наказ пануючи, і став з нетерпінням очікувати приїзду свого пана.
Прийшов час полювання, і цар зі своєю свитою знову прибув у палац. Зрадів цар, що Хасан Шатир добув для нього два чудеса-дерева. А підступний візир так і закипів з люті.
Цілих три місяці провів цар у палаці, потім став збиратися додому. Хасан теж почав було сідлати коня, щоб повернутися нарешті у свій будинок. Але й цього разу візир під'їхав до царя й говорить:
- Володар! Тепер, коли Хасан Шатир дістав ці незвичайні дерева, твій палац став ще прекрасніше. Не вистачає лише дівчини казкової
Краси. Я довідався, що у одного царя дочка на виданье. Цар обіцяв віддати її тільки тому, хто виконає умови змагання. Ніхто не зможе добитися цієї красуні, крім твого хороброго слуги Хасан Шатира. Накажи йому поїхати й спробувати щастя.
Підкликав цар Хасану й повелів йому добути прекрасну царівну, а сам відправився додому. Засмутився Хасан Шатир, але отут знову з'явився старий у білих одягах.
- Не зневіряйся, хоробрий Хасан, - сказав він.- Поїдь на захід, і ти знайдеш те, що тобі потрібне.
На наступний ранок поїхав Хасан на захід. Їхав він дуже швидко, але незабаром шлях йому перепинили полчища мурах. Хасану стало жалко давити маленьких мурах, і він попросив їх поступитися йому дорогу.
- Ми не зробимо цього, поки не побачимо хороброго Хасан Шатира. Ми давно чекаємо його отут, - відповіли мурахи.
- А якщо ви побачите його, що ви з ним зробите?-запитав Хасан.
- Ми прагнемо зробити для нього добра справа, - сказали мурахи.- Він хоробра й чесна людина, він побував у краї дивів і добув ґуль-хандаан і анар-гриваан.
Зізнався їм тоді Хасан, що він саме і є той, кого вони прагнуть бачити. Обрадувалися мурахи, дали йому кілька своїх лапок і покарали підпалити їх, коли йому доведеться важко. Мурахи зійшли з дороги, а Хасан поїхав далі.
По шляху він зустрічався з дівами, птахами, мишами, пацюками, зайцями, і всі вони дарували йому свою вовну або пір'я й карали підпалити, коли прийде важко.
Після довгих днів мандрівок прибув Хасан Шатир у царство, де жила
Юна красуня царівна. Зайшов Хасан у будинок до одній бабі й говорить:
- Дозволь мені, бабуся, зупинитися у тебе. Я прибув здалеку й нікого тут не знаю.
- Іди ладь!-закричала баба.- Немає у мене місця для ледарів. Вийняв тоді Хасан з кишені жменя монет і простягнув їхній бабі. Та
Відразу подобріла:
- Син дорогою мій, я адже добре тебе знаю. Та батька твого я знавала, він завжди зупинявся у мене, коли приїжджав у наше місто. Ласкаво просимо!
Та став Хасан жити у баби. Одного разу приходить він додому й запитує господарку:
- Скажи мені, бабуся, чому у царського палацу зібралося стільки народу?
- Хіба ти не знаєш?-відповідає баба.- Наш цар оголосив змагання. Хто переможе у ньому, тому й дістанеться царська дочка. А хто програє, тому відрубають голову й виставлять на воротах царського палацу. Багато хоробрих юнаків уже поплатилися життям.
- Та я спробую щастя, бабуся, - сказав Хасан.- Бог з нею, з моєю головою, коли вуж так багато славних юнаків склали свої голови.
Та став Хасан щодня відвідувати царський маджлис. Незабаром цар помітив його й запитав:
- Ти хто такий, юнак? Навіщо прийшов, не чи щастя спробувати? Якщо так, не роби цього. Ти молодий і гарний, навіщо тобі розставатися з життям? Іди краще до мене на службу, я буду добре тобі платити.
- Я не служби шукаю, у мене є на що жити, Я прагну добитися руки царської дочки, - відповів йому Хасан.
- Ну що ж, - посміхнувся цар, - спробуй щастя, коли прагнеш.
- Я приїхав здалеку, утомився з дороги, - сказав Хасан.- Мені потрібно відпочити перед змаганням.
Цар погодився із цим, і Хасан повернувся у будинок до баби. Підпалив вовну мишей і пацюків, і перед ним став їхній владар.
- Яку послугу міг би виявити я моєму панові Хасан Шатиру? - запитав. - Я готовий виконати усе, що він не побажає.
- Ось що, - сказав йому Хасан.- Вирий підземний хід з моєї кімнати у кімнату красуні царівни.
Владар мишей і пацюків негайно ж виконав це.
Потім підпалив Хасан вовна діва, Та як тільки з'явився владар дивів, наказав йому віднести подалі землю, вириту мишами й пацюками.
Настала ніч. Побрав Хасан лампу й направився по підземному ходу у Спокої царівни.
Добрався й бачить - почиває на ложі царівна, а поруч, на підлозі, - служниця. З однієї сторони ложа золотий світабоник
Горить, з іншого боку - срібний. А посередині кімнати підвішене велике золоте блюдо зі стравами для царівни.
Підійшов Хасан до блюда, з'їв усе, що на ньому було, побив порцеляновий посуд і поміняв місцями світабоники: золотий поставив туди, де стояв срібний, а срібний - туди, де був золотий. Потім зняв з пальця царівни кільце, надяг замість нього своє й повернувся по підземному ходу додому.
Прокинулася ранком царівна, побачила розбитий посуд і давай лаяти служницю. Потім помітила, що світабоники не на своїх місцях і кільце на пальці інше. Та зрозуміла царівна: уночі хтось побував у її кімнаті.
Те ж саме повторювалося ще дві ночі підряд. Розсердилася царівна.
Думала вона, думала й розв'язала ось що зробити. Послала вона служницю до матері із проханням дати їй двох курчат, яких вона сама прагла б приготувати. Принесла служниця двох курчат і разом із царівною стала готовити їх до обіду. А царівна побрала та й порізала собі навмисно палець. Посипала рану сіллю й туго зав'язала.
Настала ніч, усе заснули. Тільки царівні не спалося - болів порізаний палець. Незабаром і Хасан Шатир з'явився. Побачила його царівна, прикинулася сплячої.
Хасан, як звичайно, переставив світабоники, замінив царівні кільце, з'їв усе, що було на блюді, побив порцеляновий посуд і праг було йти, але отут царівна схопила його за сорочку й говорить:
- Ти хто такий? Навіщо пробрався у мою кімнату так пізно й розбудив мене?
- Я з'явився у твою країну, щоб ризикнути заради тебе своєю головою, - відповів Хасан.
Та повідав їй Хасан історію своєму життя.
Зглянулася над ним царівна, попросила присісти поруч і розповіла йому про умови змагання.
- Перша умова, - сказала царівна, - зуміти напоїти голубів, які літають високо у небі, і не дати пити голубам, які залишилися на землі. Друге - швидко відокремити горох від змішаного з ним проса. Третє - привезти воду з озера на леві. Четверте - за одну ніч з'їсти всю їжу, яка буде залишена у кімнаті. П'яте - змусити собак побитися між собою. Шосте - сісти у киплячий казан. Сьоме - увійти у кімнату, де звалене багато сокир, знайти серед них дерев'яний і перерубати цією сокирою шматок заліза.
Відрізала царівна локон, подала Хасану й говорить:
- Я можу допомогти тобі тільки у одному: коли знайдеш дерев'яну сокиру, натри його воском і приклей до нього ці волосся. Тоді ти зможеш розрубити їм залізо.
Ранком, з'явився Хасан до царя й говорить, що готовий почати змагання. Забили барабани, заграли труби. Юрби людей зібралися на площі. Багатьом стало жалко Хасану, коли вони побачили, як він молодий і повний рішучості вступити у змагання.
Юнакові дали завдання напоїти голубів, що літають високо у небі, і не давати пити тем, які залишилися на землі. Він швидко підпалив перо, викликав владику птахів і попросив його зробити усе те, що від нього вимагали. Владика птахів відразу виконав прохання Хасану. Голосно забили барабани, заграли труби. юрба, що зібрався, лементами вітала першу перемогу юнака.
Оголосили другу умову - перебрати купу гороху, змішаного із просом, відокремивши одне від іншого. Хасану ввели у приміщення, де перебувала ця купа, і замкнули за ним двері. Дістав Хасан кілька мурашиних лапок, шерстинок мишей і пацюків і підпалив їх. Безліч мурах, мишей і пацюків миттєво впоралися з роботою. Хасан відкрив двері, і усе побачили, що горох і просо лежать порізно. Барабани й труби возвестили, що Хасан виконав і другу умову.
Тепер стояло привезти на леві воду з озера - таке була третя умова. Хасан попросив ворон виклевать леву ока. На сліпому леві він легко доправив воду з озера.
Прийшов час розв'язати четверте завдання. Увійшов Хасан у приміщення, де для нього була приготовлена їжа, і закрив за собою двері. Потім викликав величезних дивів, і ті у одну мить винищили всю їжу. Відкрив Хасан двері, і усе побачили, що у приміщенні нічого не залишилося. А юнак ще жартував, що не наївся. Та знову весь народ, що зібрався, радів перемозі Хасану.
П'яте завдання полягало у тому, щоб змусити собак побитися між собою. Це Хасану неважко було зробити. Він підпалив вовну лева, викликав владику левів і облачив його у собачу шкіру. Ніхто й не помітив витівки, а лев накинувся на собак і розірвав їх у жмути.
Шосте завдання - сісти у киплячий казан - Хасан виконав без праці. Викликав дива й наказав йому насипати у казан снігу. Дів злітав за снігом у гори, і охолоджена вода не заподіяла Хасану ніякої шкоди.
Тепер залишилося знайти серед безлічі сокир дерев'яний і перерубати їм шматок заліза. Розгорнули перед Хасаном дверей сараю, і він побачив тисячі сокир. Призвав Хасан на допомогу мурах, мишей, пацюків, зайців, і ті швидко знайшли йому дерев'яна сокира. Побрав Хасан у руки сокира, натер його воском і приклеїв до нього локон царівни. Потім розмахнувся, ударив сокирою по залозу й розрубив його на дві частини.
Люди повскакали з місць, радісно вітаючи переможця. Ще голосніше забили барабани й заграли труби, а цар відразу наказав готуватися до весілля.
Уночі кази прочитав молитву, і Хасану ввели у спальню царівни. Але він відмовився залишитися з молодою красунею й сказав, що у його країні існує звичай колись привезти дружину у свій будинок.
Ранком Хасан забрал царівну, багаті подарунки пануючи й відправився у шлях. Коли він під'їжджав до палацу, з іншої сторони вже наближався цар зі свитою.
Зрадів цар, побачивши Хасан Шатира із красунею царівною, і почав розпитувати, як йому вдалося завоювати її руку й серце. Розповіла
Царівна усе, що відбулося з нею, а заодно й про підступ злого візира, який заподіяв Хасану стільки горя.
Цар запідозрив щось негарне й став допитуватися у Хасану, чому візир так зол на нього. Довелося Хасану у всьому зізнатися. Розгнівався цар, повернувся додому й наказав кинути візира й свою дружину у казан з киплячим маслом. А хороброго Хасан Шатира призначив своїм везиром і дозволив йому одружитися на молодій красуні царівні.