Якось раннім ранком селянин із двома биками виїхав у поле й став орати. Не встигнув він зробити два або три кола, як, звідки не візьмися, з'явився тигр.
Селянин обімлів від страху, склав умоляюще долоні рук і, поклонившись тигрові, ледве чутно пролепетав:
- Про владика джунглів, прийми мою найглибшу повагу!
- Гм... Бачу, що на тобі не так вуж багато м'яса, - проричал тигр, уважно його розглядаючи.- Краще б ти навчився полювати, як це роблю я. Адже у тому, що ти дряпаєш землю, пуття мало.
- Але ми, селяни, робимо це з покоління у покоління, - промовив орач.
- Так ти, я бачу, зовсім дурний. Глянь на мене, адже я маю таку силою тому, що полюю.
- Кожний повинен займатися своєю справою, пан тигр, - відповів селянин.
- Ну, що ж, нехай буде так, - проричал тигр, - тоді я буду займатися своєю справою й спочатку поснідаю твоїми биками. Розпрягай їх.
"Ех, навіщо я сказав, що кожний повинен займатися своєю справою", - став корити себе селянин і, почухуючи потилицю, прийнявся роздумувати, чому можна догодити тигра, щоб він не торкнув биків.
- Про владика джунглів, - проговорив він нарешті, - бог створив людину, щоб він обробляв землю й ростив хліб собі на їжу. Для обробки землі він даровал людині рогата худоба. А для тигрів створив оленів, зайців і шакалів.
- Я не маю часу для всякої там балаканини! - гаркнув тигр.- Розпрягай скоріше биків! - Та ока його блиснули гнівом.
- Про пан, не торкни моїх биків! - заблагав селянин.- Замість я приведу тобі жирну корову, яку дбайливо виростила моя дружина.
- Але її вистачить тільки на половину мого сніданку, - облизнувся тигр.- Ось якщо, крім корови, ти приведеш ще й теляти, тоді я не трону твоїх биків.
Селянин відв'язав соху, звалив її собі на плечі й поплівся додому.
- Дивися не обдури мене, - пригрозив йому вслід тигр. - Не те ми нападемо на ваше село й взагалі всіх переріжемо.
Дружина селянина була страшно здивована, що чоловік так скоро повернувся додому.
- Ну до чого ж ледачі ці чоловіки, ніяк не прагнуть працювати, - зустріла вона його, гарчачи собі під ніс. - Мабуть щось забув.
Селянин присів навпочіпки, обхопив руками голову й нічого не відповів.
- Що з тобою?- затурбувалася дружина. Та чоловік розповів їй усе, що відбулося.
- Ага, виходить, ти готовий пожертвувати нашої коровою, яка дає стільки молока, заради своїх дурних биків? - запричитала вона.- Так скільки б ти не орав, ми ніколи не одержимо гарного врожаю. Нехай тигр жере твоїх биків. Скоро наша телиця теж стане коровою, і у нас їх буде тоді дві. Ми станемо продавати багато молока і як-небудь прогодуємося.
Селянин знову схопився за голову й заплакав.
- Боягуз, нещасний боягуз!- розлютила дружина. - Що ти плачеш? Давай краще придумаємо, як урятувати биків.
- А що отут можна придумати? - безвольно відповідав селянин.
- Ось що, - запропонувала жінка.- Вертайся до тигра й скажи йому, що дружина сама зараз приведе корову. Дивися не переплутай чого-небудь, ступай.
Селянин був до смерті наляканий думкою про те, як він з'явиться до тигра без корови. Адже у люті тигр може з'їсти і його самого. Але він не став заперечувати й, вилучивши голову, направився у поле.
Тигр побачив, що селянин іде без корови, і заскреготав зубами з люті. А бідний орач, побачивши розлютованого тигра, упав на коліна й затрясся від страху.
Тим часом дружина селянина, одягши на себе чоловічий одяг і тюрбан, села на коня й поїхала у поле слідом за чоловіком.
- Ага! - закричала вона голосним голосом побачивши тигра. - Слава богу, найшовся нарешті теперішній тигр. Зараз спробуємо його, давно я вже не їв свіжої тигрятини. У дитинстві я майже щодня з'їдав по одному тигрові.
Тигр від подиву навіть замотав головою. Так хіба це мислиме, щоб ось таке чудовисько могло з'їдати по одному тигрові у день?
Дружина селянина витяглася серп і, розмахуючи їм, кинулася на тигра.
- Бачиш цей серп? Я нагострив його, як бритву. Приготуйся, зараз я змахну їм твою голову.
Злякався тигр, подумав, що йому приходить кінець, і дав стрекача. Дивиться - а назустріч біжить шакал.
- Про пан мій! - говорить він тигрові. - Куди це ти мчишся? Я так мріяв поласувати кісточками тих биків, яких ти сьогодні мав намір з'їсти. Скажи мені, там що-небудь залишилося?
- Ні, ні, не ходи туди! Там, біля поля селянина, з'явилося на коні якесь чудовиська, що поїдає тигрів.
- Так що ти?! - захихикав шакал. - Сонце, чи що, тобі ока засліпило? Так це зовсім не чудовисько, а дружина селянина, що переодягся у чоловічий одяг. Я адже там був неподалік і усе бачив.
- Хм!.. Ти у цьому певен? - розгублено запитав тигр.
- Абсолютно певен! Та якщо тобі сонце не засліпило б око, ти міг би бачити, що у неї з-під тюрбана стирчить позаду щось на зразок свинячого хвоста, - помітив шакал.
- Не такий вуж я дурень, щоб не розглянути жінку у чоловічому одязі. Запевняю тебе, це сьогодення чудовисько. Своїм серпом воно ледве було не знесло мені голову, - став виправдовуватися тигр.
- Ну й упертий же ти! Давай повернемося, і я доведу тобі, що це не хто інший, як жінка у чоловічому одязі, - запропонував шакал.
- Не грай мене, шакал, - насупився тигр. - Я знаю, що ви, шакали, підступні по своїй натурі.
- Неправда! - закричав шакал. - Нас прозвали підступними за те, що ми розумні. А ось вам, тиграм, призначено пити кров, а не показувати хвости, коли ви бачите жінку із серпом у руках. Ніколи не думав, що ти такий боягуз!
Тигр відчув себе ображеним.
- Я боягуз?! - взревів він. - Добре, підемо й подивимося, хто це. Але обіцяй мені, що ти не побіжиш, піджавши хвіст, якщо переконаєшся, що це дійсне чудовисько.
- Не тільки обіцяю, але готовий зв'язати свій хвіст із твоїм, щоб ти повірив у мою правоту. У такому випадку вуж я ніяк не зможу втекти.
Тигр погодився, і вони прив'язали хвіст до хвоста.
Дружина селянина привезла чоловікові небагато їжі у сумці, прикріпленої до сідла. Та тільки стала її розв'язувати, глядь - а до них наближається тигр зі своїм служником шакалом, а хвости у них зв'язані.
- Скоріше, скоріше сідаємо на коня й утечемо звідси! - злякано закричав селянин.
- Та залишимо їм на поживу биків? - заперечила дружина. - Ти не тільки дурний, ти ще й боягузливий. Сиди на місці, я сама з ними розберуся... Браво, шакал! - закричала вона, як тільки звірі підійшли ближче. - Спасибі, що ти привів мені тигра на обід. Зараз я його знімання, і ти підбереш кісточки, як домовилися.
Почув такі слова, тигр моментально зміркував, що шакал і чудовисько домовилися його з'їсти, рвонув що було сил, обірвав хвіст і кинувся бігти.
- Про пан тигр! - нестямно заволав шакал. - Не лякайся, ця жінка просто дурить нас.
Лемент шакала ще більше налякав тигра, і він побіг ще швидше. Тим більше що за ним навздогін кинувся й шакал.
Отут тигрові вже зовсім стало ясно, що його служник був у змові із чудовиськом. У кілька стрибків він перетнув гору й отямився тільки тоді, коли досягся лігвища.
Дружина селянина засміялася й, обернувшись до чоловіка, назидательно помітила:
- Усі ви, чоловіка, труси!