Жив-Був цар, так ось не було у нього сина. Одного разу зайшов у палац факір, почув проханню пануючи, створив молитву про дарування йому спадкоємця, і через якийсь час у царя народився син. Пройшов час, царевич підріс, і йому подарували лук зі стрілами. Якось
Прийшла до джерела за водою жінка із глиняним глечиком. Царевич вистрілив з лука й розбив її глечик. Потім став розбивати глечики й у інших жінок. Зібралися тоді жителі села, пішли до царя й говорять:
- Твій син розбиває з лука глечики у наших жінок.
Цар вислухав їх і наказав мідних справ майстрові замінити жителям усі розбиті глечики на мідні. Той так і зробив.
Тоді царевич роздобув сталеві наконечники для стрели став розбивати мідні глечики, як тільки жінки з'являлися з ними у джерела.
Та знову пішли до царя жителі села.
- Послухай, цар, скажи нам прямо, ти будеш опікуватися про нас або тільки про свого сина?-запитали вони.
- Приходите до мене завтра, - відповів цар.- Я усе обміркую й дам вам відповідь.
Ранком народ направився до царя, а цар і говорить:
- Краще я прожену сина, чим відвернуся від свого народу. Покликав цар служницю й покарав їй:
- Коли понесеш їжу моєму синові, переверни його черевики підошвами догори й залиши так.
Понесла служниця царевичеві їду й перевернула його черевики, як велів цар. Царевич поїв, устав, підійшов до черевиків, дивиться - а вони перевернені. Та зрозумів він, що цар розв'язав від нього відректися.
Засмутився царевич, пішов до свого друга, сина візира, і говорить:
- Мій батько відрікся від мене. Ти мені друг, чи не так? Давай виїдемо звідси разом.
- Ну що ж, - відповідає син візира, - я згодний. Але у мене є друг - син котвала, поберемо і його із собою.
Пішли вони до сина котвала, розповіли йому, що прагнуть виїхати й покликали його із собою. Той вислухав і говорить:
- Я згодний, але у мене теж є друг - син раба, давайте і його поберемо із собою.
Та ось четверо молодих людей рушили у шлях на пошуки щастя у іншій стороні. Їхали вони довго, поки не настала ніч. Зупинилися біля річки переночувати й послали сина раба за водою, щоб приготувати їжу.
Тільки син раба зачерпнув глечиком воду, отут, звідки не візьмися, крокодил, схопив його й потяг у ріку.
Друзям нічого не залишалося, як продовжити шлях утрьох. Наступна ніч застала їх у пустелі. Зупинилися вони на нічліг і послали сина котвала за хмизом для багаття убік, як на нього напали.
Погоревали царевич із сином візира, так робити нема чого, рушили вони далі. Ішли вони, ішли, поки не підійшли до якогось міста.
- Царевич, побудь небагато тут, - говорить син візира, - я піду на базар і куплю якої-небудь їжі.
Купив син візира на базарі борошна, масла й відправило до м'ясника Хануду за м'ясом. Той покликав його у крамницю вибрати! шматок ліпше й, як тільки син візира ввійшов, схопив його замкнув у темну кімнату й розв'язав убити.
Не дочекавшись свого друга, царевич розв'язав піти у го рід один. Прийшов, дивиться - колом сум великий: умер правитель, не залишивши спадкоємця. Ворота палацу міцно замкнені, і на них напис: "Той, хто зможе відкрити ці у рота, стане царем".
Підійшов царевич ближче, прочитав напис, поднажал злегка на ворота.
Та - про чудо! - ворота розгорнули. Царевич увійшов і став правителем цієї країни.
Незабаром про нового царя довідався народ. Почув про це син візира й попросив Хануда дати йому шматок шовку, щоб вишити на ньому гарний візерунок для царя:
- Якщо ти віднесеш цю вишивку у палац, цар буде дуже задоволений і добре віддячить тебе, - сказав він Хануду.
Дав йому Хануд шматок шовку, і син візира гарним візерунком вивів на ньому такі слова:
Про справу сумному віщаю тобі: Треба ж трапитися такій ось лиху, Було нас четверо у довгому шляху, Але не усе своє щастя змогли знайти. Один з нас схоплений був звіром річковим, Інший був наздоженуть тигром лісовим, Третій на царственому троні сидить, Четвертий же у камері темної лежить.
М'ясник відніс шматок шовку у дарунок паную. Той прочитав напис, нагородив Хануда, склав своє послання й велів віднести його синові візира. А у посланні були такі слова
Так, четверо минулого у далекому шляху,
Не всім їм довелося свою частку знайти.
Але хто з них схоплений був звіром річковим?
Хто був наздоженуть тигром лісовим?
Хто, почитаємо, на троні сидить?
Та хто, знемагаючи, у темниці лежить?
Задоволений нагородою пануючи, Хануд прибіг до сина візира й передав йому це послання. Бранець прочитав його й написала така відповідь:
Так, четверо минулого у далекому шляху, Не всім їм довелося свою частку знайти. Раб схоплений був увечері звіром річковим, Син котвала взятий був тигром лісовим, Царевич на троні владикою сидить, Візира спадкоємець у темниці лежить.
Хануд схопив лист і побіг до царя, сподіваючись одержати нову нагороду. Царевич прочитав його й зрозумів, що у ув'язненні перебуває його друг - син візира. Він відразу наказав стражникам звільнити бранця, а житло м'ясника обкласти соломою й спалити.
А свого друга новий цар призначив везиром.