Жив-Був цар, і не було у нього сина. Покликав він святого й попросив його помолитися богу, щоб той даровал йому спадкоємця. Та незабаром народився у царя син, якого він назвав Лал Бадшах.
Виріс Лал Бадшах і говорить батькові:
- Жені мене, батько, на тій дівчині, яку я сам собі виберу.
- Приведіть у палац усіх дівчат, і я женю свого сина на тій з них, яка йому сподобається, - віддав цар наказ своїм підданим.
Зібралися у палац дівчини із усього царства. Подивився на них Лал Бадшах, але жодна йому не сподобалася.
Бачила ці смотрини одна баба. Підійшла вона до Лал Бадшаху й говорить:
- У якійсь державі є цар по імені Анвар Бадшах. Та ти, Лал Бадшах, побереш у дружин тільки його дочка, і нікого іншого.
Почув Лал Бадшах ці слова й пішов до батька:
- Поїду я, батько, шукати царя Анвар Бадшаха, щоб одружитися на його дочці.
- Не їзди, це дуже далеко, - сказав цар.
Але Лал Бадшах не став слухати батька. Та говорить тоді цар візиру:
- Однаково він зробить по-своєму. Нехай їде, і ти поїдь із ним.
Відправився Лал Бадшах з везиром у шлях. Їхали вони довго й добралися нарешті до країни Анвар Бадшаха.
При вході у столичне місто зустріли вони чотирьох жебраків, що збирали у лісі суки. Розговорився з ними Лал Бадшах. Запитують у нього злиденні, хто він і навіщо приїхав.
- Кличуть мене Лал Бадшах, я царський син і прибув сюди, щоб одружитися на дочці Анвар Бадшаха.
- Ми всі теж царі й колись прибутки сюди, щоб побрати у дружин дочка Анвар Бадшаха. Бачиш, чому це скінчилося?- засміялися злиденні.
Здивувався Лал Бадшах і став розпитувати, як могло таке відбутися.
- Кожному, хто приходить сватати царівну, Анвар Бадшах говорить: "Наповни колодязь грішми, і я віддам тобі свою дочку". Ми віддали всі свої багатства, але так і не змогли наповнити колодязь. А тепер ось збираємо суки, продаємо їх і купуємо собі небагато їжі, хоча б на вечір. Така ж доля чекає й тебе, - розповіли злиденні.
- Я не відступлюся, що б із мною не трапилося, - сказав їм Лал Бадшах.
Прийшов він до Анвар Бадшаху, поговорив з ним, а той і говорить йому:
- Наповни колодязь грішми, і я віддам за тебе свою дочку. Направив Лал Бадшах візира до батька із проханням дати йому грошей, щоб він наповнив ними колодязь і зміг одружитися на дочці Анвар Бадшаха.
Догадався батько, що мова йде про колодязь, який не можна наповнити грішми. "Треба вдатися до чаклунства, - подумав він, - тоді можна буде виконати ця умова". Послав за чарівником і говорить йому:
- Придумай таке чаклунство, за допомогою якого можна наповнити колодязь грішми.
- Дай мені рупію, я поколдую над нею й поверну тобі. Ти поклади її у мішок і насип туди ж ще тисячу рупій. Цими грішми можна буде наповнити колодязь, - відповідає чарівник.
Віддав цар візиру мішок із грішми, і той повіз його Лал Бадшаху. Висипав Лал Бадшах гроші у колодязь, наповнив його й зажадав у царя дочка.
Зіграли весілля, і став Анвар Бадшах випроваживать молодих зі своїх володінь.
Викликав Лал Бадшах візира й говорить йому:
- Поїдь до батька, подякуй йому й скажи, що я вертаюся додому разом із дружиною.
Незабаром після від'їзду візира рушив у дорогу й Лал Бадшах. Залишив він якось молоду дружину під більшим деревом, а сам відправився купити якої-небудь їжі. Зайшов до меману й став запитувати, які у нього є продукти. Меман поцікавився у Лал Бадшаха, з яких він країв, і, довідавшись, що здалеку, помітив:
- У тебе на руці дуже гарне кільце. Дай його мені на хвилинку, я віднесу його до золотих справ майстрові, щоб він зробив мені таке ж. А коли повернуся, продам тобі продукти.
Зняв Лал Бадшах кільце й віддав меману. Той поспішив до його дружини, показав кільце й говорить:
- Твій чоловік велів передати, що він розв'язав залишитися тут на два-три дні. Підемо до нього.
Молода жінка довідалася кільце, забрала коней і пішла за меманом. А той відвів її у свій будинок і сховав.
Незабаром він вернувся у крамницю, повернув кільце Лал Бадшаху й продав йому продукти.
Прийшов Лал Бадшах на те місце, де залишив дружину, але ні її, ні коней не знайшов. Та став Лал Бадшах жебраком. Бродить він по місту без дружини й без грошей.
А меман став готуватися до весілля із дружиною Лал Бадшаха. Покликала дружина Лал Бадшаха до себе одну бабу й говорить їй:
- Походи по місту, пошукай серед бідняків і факірів людину, у якої є кільце, - і вона сказала яке. - Знайдеш - одержиш сорок рупій.
Незабаром баба знайшла факіра з таким кільцем і запитала, хто він. Факір і повідав їй, що з ним приключилося.
Повернулася баба додому й розповіла про усе дружині Лал Бадшаха. Та передала через бабу своєму чоловікові двісті рупій і покарала йому дістати гарного верблюда, під'їхати вночі до будинку мемана й забрати її.
Купив Лал Бадшах верблюда й, коли настала ніч, під'їхав до будинку мемана, сіл поруч нього, став чекати так незабаром заснув. У цей час повз проходив злодій, побачив сплячого й поруч із ним верблюда. Відв'язав злодій верблюда й тільки праг повести його, як з будинку вийшла жінка й говорить йому:
- Давай скоріше виїдемо звідси.
У темряві вона прийняла злодія за Лал Бадшаха. Піднявся злодій на верблюда, посадив її поруч із собою й рушив у шлях. А Лал Бадшах так і не прокинувся.
Цілу ніч їхали вони, а коли настав світанок, побачила молода жінка, що везе її не Лал Бадшах, а якийсь незнайомець. Незабаром зупинилися вони у колодязя. Сказала вона незнайомцеві, що голодна, і, поки той збирав суки, зняла з ноги черевичок і кинула його у колодязь. А коли незнайомець повернувся, вона й говорить йому:
- Я упустила черевичок у колодязь, дістань його.
Поліз злодій у колодязь, а дружина Лал Бадшаха села на верблюда й поїхала назад.
Назустріч їй попалися чотири вершники, і кожний з них прокричав:
- Я беру собі цю жінку!
- Вас четверо, а я одна й можу вийти заміж тільки за один з вас. Але спочатку прив'яжіть коней, зніміть із себе зброю й складете його разом з одягом отут. А потім біжіть геть до того дерева. Я вийду заміж за того, хто прибіжить першим, - сказала жінка.
Злізли вони з коней, зняли зброя, роздягнулися й побігли. А дружина Лал Бадшаха зібрала їхній одяг і зброя, убила коней і, піднявшись на свого верблюда, зникла. Незабаром добралася вона до берега ріки, прив'язала верблюда до дерева й лягла відпочити. А потім знову рушила у шлях. Та ось приїхала вона у якийсь місто.
Незадовго до цього вмер владар міста, і на воротах було написано: "Хто першим відкриє ворота й у'їде у місто, стане його владарем". Відкрила вона ворота, у'їхала першої у місто й стала у ньому царицею.
Тим часом Лал Бадшах рушив слідами верблюда на пошуки своєї дружини. Пішов слідами й меман. Злодій виліз із колодязя й теж пішов слідами, а за ним четверо вершників. Прийшли всі семеро у місто.
Цариця ж розпорядилася, щоб кожного прибулого у місто чужоземця приводили до неї. Незабаром усі семеро чоловіків були доставлені у палац.
- Уводите їх до мене по одному, я прагну поговорити з кожним окремо, - наказала цариця.
Першим увели Лал Бадшаха.
- Розкажи, що з тобою відбулося, - запитала цариця. З його оповідання вона зрозуміла, що це її чоловік.
Потім по черзі ввійшли меман, злодій і чотири вершники. Усі вони повідали свої історії.
- Повісьте мемана й злодія. А цим чотирьом дайте коней, зброю, одяг і випустите їх з міста, - наказала цариця.
- А ти - мій чоловік, - сказала вона, звертаючись до Лал Бадшаху, - я - твоя дружина. Це місто належить тобі, володій їм, і так буде мир.