Жив-Був Нгетирка зі своїм старшим братом. Брат у. Нгетирки був гарним мисливцем на звіра. Ранком, ще до світанку, ішов він на полювання й кінчав полювати тільки ввечері, при зірках. Ось і знову пішов рано ранком у тайгу. А у цей час прилетіло семеро лебедів.
- Нгетирка, тут твій старший брат?
- Мій брат іде із зорею й при зірках кінчає полювання. Він привозить і кабанів, і ведмедів, і лосів.
Семеро лебедів перетворилися у семеро красунь.
- Нгетирка, давай ми зачешемо тобі голову, умиємо особу й застелимо будинок ялиновими гілками.
Застелили підлога, зачесали Нгетирке голову, помили йому особа, помили усе у будинку. Після цього вони полетіли, а летячи, сказали:
- Розтріпай свої волосся, помасти вугіллям особа й розкидай на підлозі гілки. Повернувся старший брат, а Нгетирка волосся собі не розтріпав - забув.
- Хто це застелила підлога? - запитав старший брат. Нгетирка відповідає:
- Це я застелив.
- А хто зачесав тобі голову?
- Я сам зачесався.
- Чому ж ти зачісувався?
- Пташиною лапкою зачісувався.
- А чим особу витер?
- Пташиним пухом.
- Ну добре, я підстрелю пташку, а ти розчешеш мені голову пташиною лапкою.
Відразу він убив пташку й говорить Нгетирке:
- Зачеши-но мені голову!
Став Нгетирка зачісувати. Чеше, а лапка не зачісує, тільки дряпає. Витер братові особа пухом, а пухнув увесь до особи прилип.
- Навіщо ж ти мене обманюєш, Нгетирка?
- Брат, - сказав тоді Нгетирка, - сюди прилетіло семеро лебедів. Вони розчесали мені голову, умили мені особа й зателили підлога у будинку.
Тоді старший брат дав Нгетирке жабону нитку й голку.
- Нгетирка, - сказав він, - приший міцно приміцно халат самої молодшої із сестер до свого халата. Після цього кликни мене, коли пришиєш.
Ранком вони встали. Старший брат Нгетирки сховався. Та ось семеро лебедів прилетіли знову.
- Нгетирка, ку-ку, твій брат тут, ку-ку?
- Мій брат ще до зорі пішов у тайгу. Пішов винищувати ведмедів, пішов принести кабанів, добути лосів.
- Нгетирка, - сказав один, - напевно, твій брат будинку.
Усе-таки семеро лебедів увійшли у будинок. Чешуть голову Нгетирке. Особа у нього вмивають. А Нгетирка став пришивати халат лебедя. Пришив міцно-преміцно й крикнув:
- Брат, ку-ку! Лебідь запитує:
- Що ти кричиш, Нгетирка?
- Так отут чешеться, - відповів він і знову крикнув:
- Брат, ку-ку!
Старший брат з'явився. Шестеро лебедів вилетіло через димовий отвір, а сама молодша залишилася, застрягла у димовому отворі.
Старший брат Нгетирки побрав її собі у дружин. Зняв з неї пір'я й шкурку, сховав їх. Та красуня не полетіла, і старший брат одружився на ній. Так вони й жили.
Коли старший брат Нгетирки знову пішов на полювання, дружина його народила сина. Мати працювала, а Нгетирка заколисував її дитину? Дитина усе плаче й плаче, а Нгетирка його качає.
- Чого ти плачеш? - говорить він. - Твоя мати скоблить шкіру, жирну шкіру. Ми з тобою будемо їсти оскребки, не плач!
А він усе. плаче.
- Батько твій пішов добувати жирного лося, не плач! Сказав так, а він усе плаче й плаче.
- Шкурку матері твій батько сховав у берестяному коробі.
Та отут дитина перестала плакати, засміявся. У цей момент повернулася його. мати.
- Нгетика, - сказала вона, - чому твій племінник перестав плакати?
Та пощекотала Нгетирку. Тоді він говорить:
- Я сказав йому, що ти скоблиш жирну шкіру, а ми будемо їсти жирні оскребки. Тоді він перестав плакати.
- Брешеш ти! - сказала красуня й знову його пощекотала. Нгетирка відповідає:
- Я сказав, що батько пішов убити жирного лося, і ми будемо їсти його. Як сказав це, він і перестав плакати.
Ще раз пощекотала.
- Не бреши, Нгетирка!
А сама лоскоче його так, що він ледве не помирає. Тоді тільки зізнався:
- Сестра, він перестав плакати, коли я сказав, що оболонка його матері лежить у берестяному коробі.
Отут вона перестала його лоскотати. Після цього вийняла з короба свою оболонку. Порвані місця зашила, одяглася й перетворилася у лебедя. Потім схопила свою дитину, звалила на плечі й полетіла.
Летить вона, летить... Бачить - її чоловік білує лося. А син побачив свого батька й заплакав - не, не! Побрав батько стрілу й пустив її у лебедя, що летить. Отстрелил геть-чисто мізинець у свого сина й поклав його у мисливську сумочку на поясі. Лося він оббілував і кинув. Отут прилетів ворон.
- Їж один цього лося, - сказав він воронові, а сам пішов додому.
- Нгетирка, - запитав він, - чому пішла твоя сестра?
- Так братик увесь час плакав. Хоч я й говорив йому, що мати шкіру скоблить, а ми будемо їсти оскребки, однаково плакав. А коли я сказав, що оболонка його матері лежить у батька у берестяному коробі, він відразу перестав плакати. Мати прийшла й запитала, чому він плакати перестав. Я відповів, що
Він замовчав, коли довідався, що оболонка матері лежить у батька у берестяному коробі. Тоді вона вийняла свою оболонку, зашила її, одяглася, побрала дитину, зваливши його собі на плечі, і полетіла.
- Ну, Нгетирка, - сказав старший брат, - тепер я. дійду слідом за лебедем. А ти з'їж гарне жирне м'ясо потім, а спочатку їж погане, пісне м'ясо.
Так і пішов старший брат Нгетирки. Довго йшов він. Зустрів якогось слугу, який їхав на нарте за дровами.
- Слуга, хто твій хазяїн?
- У мене господарка жінка, - відповідає слуга.
- Яку роботу ти робиш?
- Я сукаю мотузки для мереж, - відповідає слуга. Як ти називаєш вертушки для звивання вірі-вок?
- Хочку, - відповідає слуга.
- А як ти, слуга, їсти просиш?
- Говорю: Дай юколи!
. - Як ти кладеш сокиру, коли приходиш додому?
- Кидаю його з гуркотом.
Отут герой убив слугу, а сам слугою обернувся. Потім поїхав слідами слуги. Кинув з гуркотом сокира й сказала:
- Господарка, дай поїсти!
- Слуга, ти ж тільки що поїв на дорогу. Тоді він став шукати вертушки для звивання мотузок.
- Де вертушки? - шукає він.
- Ну що це за слуга! Сам не знаєш чи що, куди їх поклав?
Потім красуня вийшла на вулицю. Коли вона вийшла, слуга приставив мізинець до руки свого сина. Потім він пішов у тайгу, убив дуже багато лосів і привіз їх. Отут уже він знову перетворився у героя, а обличие слуги кинув у тайзі. Дружині своєї герой сказав:
- Ну, сходь за своїми батьком і матір'ю. Дружина пішла за батьками.
- Мама, сказала вона, - мій чоловік-слуга добув лося. Приходите їсти його.
Її старші сестри-лебеді усе вийшли тим часом заміж, вийшли за багатіїв. Старші сестри говорять:
- На стільки людей не вистачить м'яса одного зайця. Усе-таки батька з матір'ю вони привели до себе у будинок.
Прийшли старий з бабою у будинок красуні. Там сидить герой, а слуги ніякого немає. Красуня запрошує батька з матір'ю:
- Ідіть їсти вбитого слугою зайця! Підходять старий і баба, сестри й зяті, а на вулиці - ціла гора лосиного м'яса. Наварили лосиного м'яса вдосталь, поїли старий з бабою, поїли й сестри із чоловіками. Тоді герой говорить:
- Тесть і теща, їжте одні це м'ясо!
Та дав старому з бабою м'яса для їжі. А після цього він відправився до себе додому. Ішов, ішов і, нарешті, добрався до будинку. Не видне ні вогню, ні диму.
Мабуть, умер Нгетирка, - подумав він. Зайшов герой у двері, дивиться, а Нгетирка до дверей прилип. Віддер його й говорить:
- Навіщо ж ти, Нгетирка, спочатку жирне м'ясо їв? Нагодував старший брат Нгетирку, і він ожив.
Так вони й жили. Усе.