Жили-Минулого сестра й брат. Сестра - доросла дівчина, а брат - зовсім маленький хлопчик. Молодший брат усе плаче й плаче, прагне одружитися на своїй сестрі. Плаче й плаче молодший брат, а сестра говорить йому:
- Ну вже, якщо ти прагнеш одружитися, зроби мені дошку для кройки! Брат пішов. Після того, як він зник, сестра пішла назавжди у тайгу.
Вертається брат, а сестри немає. Почекав небагато й пішов на пошуки.
У шляху побачив будинок. Дах у того будинку - із внутрішнього шару звіриного сала. Підійшов він до кута й став їсти, відриваючи шматки від даху із сала, а сам запік:
- Сестру свою я втратив, комо-комо-комо. Ступням своїм спокою не даю. Ходжу всі й шукаю.
Та отоді красуня відгукнулася з будинку.
- Братик, я тут живу. Входь у будинок!
Брат увійшов. Дивиться, і вірно, у будинку живе його сестра. Удосталь нагодувала вона свого брата, потім гарненько заховала його під задніми нарами й сказала:
- Чоловік мій - ведмідь. Він може вбити тебе. Тому-Те я й ховаю.
А чоловік у неї був не простим, а казковим ведмедем. Приходить її чоловік і говорить:
- Фу - У, як пахне у будинку шурином! Покажи-но мені мого шурина! Я його не вб'ю. Як же можна вбивати власного шурина.
Тоді дружина показала йому свого молодшого брата. Стали вони жити разом. Ведмідь щодня йде й бродить десь. Тим часом хлопчик виріс. Став стріляти з лука, пробувати свої сили. Одного разу він побрав стріли й лук і відправився подивитися, як бореться його зять. Сестра сказала йому:
- Твій зять із білою плямою на шиї, а його ворог-рис - із червоним. Дивися, не догоди у свого зятя!
Хлопчик підійшов і вистрілив у ведмедя із червоною плямою. А стріла його потрапила у зятя. Зять відразу й умер. Ось і догодив у зятя! Тоді він пішов додому й сказав сестрі:
- Сестра, я потрапив у зятя.
Засмутилася сестра й пішла у тайгу. Ідучи, вона сказала молодшому братові:
- Не вбивай у тайзі ведмедицю із двома ведмежатами! Ця ведмедиця - твоя сестра.
Та ось залишився брат один у будинку своєї сестри. Щодня ходить він у тайгу й щодня бачить там ведмедицю із двома ведмежатами. У які б місця не ходив, постійно зустрічав цю ведмедицю. Нарешті одного разу він Усе-таки вбив ведмедицю, у. якої було два ведмежата. Оббілував її, а коли білував, у череві ведмедиці його ніж зі стукотом наткнувся на жіночий нагрудник і підвіски. Отут він зміркував, що помилково вбив свою сестру. Поховав її честь по честі, а двох ведмежат піймав і відніс додому. Там ведмежата й жили з ним разом. Перед настанням осіни ведмежата стали розкопувати золу у вогнищі. Із плачем копають і співають:
- Ненависник дядько, ми риємо собі барліг там, де вогнище твій, ми риємо собі барліг, приготуємо собі житло, ми риємо собі барліг, вхід собі прокопаємо, ми риємо собі барліг.
Так плакали вони, розкопуючи золу у вогнищі. Тоді той хлопець склав ведмежатам зруб замість барлога. Скінчивши класти зруб, він прийшов додому - а ведмежат немає. Пропали.
Ось отут-те й народилася легенда про те, як прийшла за нещасними ведмежатами місячна баба й віднесла до себе, підняла на місяць. Тому орочи вважають, що раніше ведмеді були людьми. А тому усе, що ставиться до ведмедя, уважають заборонним.