У одній місцевості жило багато людей. Кожний жив у своєму будинку. Був там одна людина, зовсім дурний, нічого-те він не розумів. Кликали його Сміливець Ядури. Їжі у нього ні, одягу й взуття немає - ходить голий. Ні матері ні, ні батька. Довго жив він самотнім. Одного разу пішов до багатіїв і попросив собі пиши. Нічого йому не дали. Заплакав він і пішов ладь. Заходить у кожний будинок і просить поїсти:
- Дайте мені їжі!
Ніхто не дає. Довго він ішов. Уже звечоріло. Отут він зустрів бабусю. Вона йому говорить: - Сміливець Ядури, підемо до тебе у будинок.
- У мене у будинку немає ні їжі, ні одягу, - відповідає Сміливець Ядури.
- Нічого, - продовжує бабуся, - люди їдять, і ми поїмо, люди знаходять одяг, і ми знайдемо.
Привів Сміливець Ядури бабусю до себе додому. Вона лягла спати на землі у одному місці, а Сміливець Ядури - у іншому. Уночі він прокинувся, дивиться - замість баби гарна дівчина, а баби немає. Дівчина гарна собою, як сонце. Устав ранком, а у будинку у нього зовсім добре. Та ковдра, і постіль, і подушка, і одяг, і взуття - усе є. Отут дівчина й говорить:
- Сміливець Ядури, не ходи сьогодні по будинках. Їжі у нас багато. Сміливець Ядури не пішов. Дружина його готовить усякі страви й говорить:
- Сьогодні опівдні прийде мій батько. Коли він увійде, поклонися йому, і я теж поклонюся.
Старий прийшов, опираючись на дерев'яний ціпок. Старий був великий, сабоний. Сміливець Ядури поклонився йому, і дівчина теж поклонилася. Тоді старий промовив:
- Тебе й цю дівчину, мою дочку, шукаю вже сім років. Ти, Сміливець Ядури, одружився, чи що, на моїй дочці?
А дочки сказав:
- Навіщо ж ти за бідняка вийшла заміж? Але раз вуж вийшла, так і живи з ним.
Потім додав:
- Ти будеш володаркою водяного царства, а ти, - звернувся він до Сміливця Ядури, - будеш владарем грому. Ти, Сміливець Ядури, будеш відвідувати мою дочку навесні, у середині літа й восени.
Тільки скінчив говорити, як у будинку його "е стало. Вийшов Сміливець Ядури на вулицю й побачив старого вгорі на хмарі. Входить у будинок і говорить:
- Я піду до сусідів.
- Не ходи! - просить його дружина. - Мені скоро вже йти у море. Якщо я тут довго пробуду, батько сваритися стане.
Сказала й зникла. Сміливець Ядури побрав папір і вирізав ножицями коня. Потім дунув - ну - у! Вискочивши назовні, його кінь стрепенувся - Тир-Р-Р! Сіл отут Сміливець Ядури на коня, на його крила, і кінь злетів нагору, до хмар. До дружини своєї він прилетів навесні, і у середині літа, і восени. А дружина його жила на морському острові, між більшим і малим морями. Стала вона морською господаркою. Чистила риб'ячу шкіру й кидала луску у море. Кине багато, так і риби багато, буде, кине мало, так і риби мало буде. Морським звіром, морськими парфумами, морською рибою - усім вона керувала. А Сміливець Ядури керував вітром, громом і дощем. Так вони й жили. Усе.