Хитрому як довіряти можна! У хитрого мовою одне, а у голові інше. З хитруном поведешся – у обоє ока за ним дивися!
Жила у тайзі лиса. Дуже вона спритна так хитра була. Та жила розкошуючи. Ловила фазанів, перепелиць, куличков. Полювала на птахів, та й пташеняами не гидувала. А вуж яйця вона любила!.. Скільки гнізд розорила, скільки пташенят погубила – і не порахувати! Як те узялася зозуля вважати: Ку ку! Один. Ку ку! Два, – так так і дотепер уважає… Так лисиця розбійничала, що у тому місці стала дичина переводитися.
Але час іде – нікого не чекає. Прийшла й на лисицю напасти. Постаріла лиса, бачити погано стала, сили у неї зменшилося. Пішла вона один раз на полювання, бачить – іде по дорозі фазан Півень. Підкралася лисиця до нього, із за чагарнику вискочила – хвать фазана! А фазан забився, затріпотів, крабоми захлопав, шпорами своїми лисиці ніс у кров роздер та й утік. Не могла з ним лисиця впоратися. Фазан на кущ злетів і давай над лисицею сміятися.
- Агов, ти! - говорить. - Не полювати тобі, а шкірою бути! Ні на що інше ти вуж не придатна.
Заплакала лиса з голоду так зі злості. Побрела у свою нору…
Зовсім у неї невдале полювання пішло.
Цілий день по тайзі бродить, а піймати нічого не може. Спробувала лиса навіть за брусницю узятися. Пожевала, пожевала й зовсім занудилася: їжі багато, а ситості немає.
У цю осінь перелітні птахи у теплі краї рано зібралися. Потягнулися косяки качок, так гусаків, так журавлів. Летять, покрикують – із сопками, з тайгою так з тайговими озерами до весни прощаються.
Почува ці лементи лиса й зовсім помирати зібралася: сніг випадає рано, а у лисиці ніяких запасів на зиму немає.
Іде лисиця куди ока дивляться, голову повісила.
- Пошукаю, – говорить, – глупее себе. Либонь, проживу.
Зустріла з ведмедем, запитує:
- Ти куди, сусід, ідеш? Відповідає ведмідь:
- Так ось шукаю, сусідка, не чи скаже хто небудь мені, про що журавлі ночами кричать.
Задумалася лисиця, потім говорить:
- Треба пошаманить трошки. Тоді довідаємося. Личаний пояс лиса надягла, щепочки так камешкик йому підв'язала. Пішла танцювати: хвостом мете, замість бубна у собачий череп б'є. Розвісив вуха ведмідь, на лисицю дивиться, долоньками прихлопує, лисиці шаманити допомагає.
Покружилася, покружилася лисиця, потім говорить:
- Ну, сусід, довідалася я, про що журавлі вночі кричать.
- Про що ж?
- А кричать вони про те, що зима буде рання, холодна так довга. Кричать, що всі звірі повинні один одному допомагати. Від такої зими, кричать, і барліг не врятує!
Злякався ведмідь.
- Як же бути тепер? - говорить. Відповідає йому хитра лисиця.
- Разом жити треба. Удвох тепліше. А зараз, – говорить, – треба на зиму запаси збирати так у барліг тягати!
Задумався ведмідь: навіщо йому запаси, коли йому на всю зиму своєї лапи вистачає? Так і лисиці сказав. Розсердилася лисиця, закричала на ведмедя, ногами затупотіла:
- Хто праг довідатися, про що журавлі кричать? Ти. А довідався – роби як говорять. Якщо не прагнеш, я іншого товариша собі на зиму знайду! А ти один пропадай…
Упросив ведмідь ошуканку не гніватися.
Умовилися вони разом жити. Стали їду припасати, полювати пішли. Тільки погане у них полювання йде. У лисиці сили ні, а ведмедя на спячку потягнуло: на дичину дивиться, а сам про барліг думає. Яка вуж отут полювання!
Розлютилася лисиця, а виду не показує. Ходить, ходить – усе думає, як їй ведмедя обдурити.
Скільки по тайзі не бродили – немає удачі…
Раптом потягнув носом ведмідь, вовна у нього на зашийку сторчма стала; роздув ведмідь ніздрі, ока витріщив, нюхає:
- Не нашим, сусідка, пахне!
Прийнявся шарити навколо, що те лапою загріб. Бачить лисиця – у ведмедя у лабетах мисливський ніж. Видне, полював хто те та й упустив ніж. Запекла лисиця тоненьким голосом, затанцювала начебто від радості. Запитав ведмідь, чому вона радіє.
Відповідає лисиця:
- Як не радіти мені, сусід! Адже тепер ми можемо зимувати безбідно. Ця штука, що ти знайшов, – зачарована. Вона одна може стільки м'яса принести, скільки тобі за усе полювання не добути!
Зрадів й ведмідь, що не треба тепер по тайзі тягатися, що можна буде у барліг залягти.
- Ідемо, – говорить, – сусідка, додому скоріше!
- Ідемо, ідемо!
Побігла лиса вперед. Домчалася до косогору, по якому стежка. ішла. Застромила посередині стежки ніж вістрям нагору й назад повернулася. Ведмедеві кричить:
- Що ж ти тихо боляче йдеш? Бігцем треба. Побігли вони. Добігли до косогору. Говорить лисиця:
- Давай скотимося з гори! Хто скоріше! Погодився ведмідь. Покотилися вони шкереберть. Котиться лисиця й співає:
- Котися, котися, м'яса шматок!
- Що ти співай? - запитує ведмідь лисові.
- Так ось співаю, що тепер м'яса на чверть зими є.
Котяться вони далі. Лисиця усе своє тягне. Запитує її ведмідь, що вона тепер співає. Відповідає лисиця:
- Співаю, сусід, що тепер м'яса на ползими є. Наткнувся ведмідь на ніж, що лисиця на тропинкевоткнула, розпоров собі черево. А лисиця у весь голос співає:
- Лежи, лежи, м'яса шматок! Охає ведмідь, запитує лисові:
- А тепер що ти співай?
- Так ось співаю, сусід, що м'яса на цілу зиму є. Издох ведмідь. Лисиця ведмеже м'ясо у барліг перетаскала.
Там і зиму перезимувала. Ось так диса обдурила ведмедя. Вірно говорять, що від хитруна так шахрая добра не чекай!