Ось що розповідають старі нівхи про хороброго мисливця Тев рине й ведмедиці.
Жив цей мисливець більше у тайзі, і рідко коли бачили його у рідному стійбищі. Розповідали, що щороку він убивав не менше чотирьох ведмедів, а за усе своє життя вбив їх більше п'яти десятків. Та ходив він на ведмедя один зі стародавнім нивхским списом – ках. Цієї зброї молоді нівхи тепер не знають зовсім. У Теврина був великий гострий мисливський ніж, а за плечима він носив лук. Стріляв він з лука без промаху й у дикий птаха, і у дикого оленя.
Славний, щасливий і безстрашний був мисливець! Одного разу провесною шукав Теврин у тайзі ведмежий слід. Не день і не два вистежував він звіра й нарешті вбив його.
Сонце спускалося до моря, настала ніч. Розвів Теврин багаття, вийняв кисет з тютюном і трубку. Сидить у вогню, курить. Поруч убитий ведмідь лежить.
Раптом зовсім близько пролунав шум і тріск, вогонь у багатті спалахнув, і побачив безстрашний Теврин у три чотирьох кроках від себе вискалену пащу іншого ведмедя. По шрамах на морді мисливець довідався у ньому хитру ведмедицю. Він її вже кілька років шукав.
Та отут мисливець згадав: погано мисливцеві, якщо ведмедиця сама прийде до нього; мисливець обов'язково буде переможений звіром, і душу мисливця переселиться на високу гору, де живуть ведмеді. Там, на горі, душу його з'єднається з душею ведмедиці, яка стане жінкою.
Ні, я не прагну вмирати! - сказав собі Теврин.
Мисливець схопив кореневище модрини, кинув його у вогонь і встав з ножем у руці.
Але ведмедиця відбігла від багаття й затаїлася де те поблизу на березі ріки. Потім звідти почулися Теврину шум і плескіт, начебто хто те із усього розмаху плюхнувся у грузлу глину.
Ох, яка хитра була ця ведмедиця, яка хитра! На березі вона вся вивалялася у рідкій глині. Не встигнув мисливець оглянутися, як ведмедиця всією тушею кинулася на вогонь і, перевалюючись, стала гасити його. Багаття потухло, і ведмедиця у темряві ледве не сшибла Теврина з ніг, але він, приловчившись, встигнув ударити її ножем.
Ведмедиця нанесла Теврину важку рану, але він Усе-таки переміг її. Теврин зібрав усі свої сили, вирізав з мертвої туші шматок м'яса, вирвав пучок перегнилої трави, віддер шматок бересту й, приклавши усе це до свого тіла, перев'язав рану.
Довго ще полював Теврин і ще більше удачі й щастя став мати на полюванні.