Давним давно люди у землянках жили. У одного старого з бабою народилася дитина, хлопчик. Цей хлопчик ріс не щодня, а щогодини. Ось йому вже вісімнадцять років стало.
У ті часи було три сонця, люди від жари вмирали, не могли жити. Цей хлопчик, його Самнюном кликали, говорить: Батько, мати, як ми далі жити станемо?
Пекуче, коли три сонця. Як люди жити будуть? Батько, мати, я із сонцями воювати піду. Батько, зроби мені стріли й лук.
Батько зробив йому лук і стріли з модрини. Потім батько говорить:
- Синок, як ти підеш? Сонячний жар не винесеш, умреш.
- Нічого, батько. Однаково піду, нехай умру.
- Синок, їжу побереш?
- Їжі не поберу.
- Як без їжі підеш?
- Нічого. Як їду понесу? У торбинці тільки одну юколину віднести смогу. Вистачить мені сухий юколи ни. Батько, мати! Будьте здорові! Назад через три роки прийду. Якщо через три роки не прийду, уважайте, що я вмер.
Ранком устав, лук і стріли побрав і відправився. Пішки пішов. Довго йшов. Коли полудень настав, юколи поїв, далі пішов. Довго йшов, стемніло. Коли всі сонця майже вже сіли, до одному маленькому будинку прийшов. Із труби дим у'ється. У тому будинку люди живуть.
Підійшов до цього будинку, двері відкрив. Коли двері відкрив, усередину цього будинку подивився, там одна баба тільки. У будинок увійшов.
- Бабуся! Пусти мене переночувати. Баба йому говорить:
- Синок, ти Самнюн?
- Так, я.
- Синок, залишайся у мене. Самнюн сів. – Баба запитує:
- Синок Самнюн, ти куди йдеш?
- Бабуся! Із сонцями воювати йду. Коли три сонця є, як люди будуть жити? Якщо люди й народжуються, то від жари вмирають. Тому із сонцями воювати йду. Бабуся! Допоможи мені чому. - не будь!
Баба говорить Самнюну:
- Як небудь тобі небагато допоможу. У дорозі тобі допоможу, синок Самнюн! Співай і спи.
- Бабуся, у мене нічого з їжі немає.
- У мене юкола є. Досита наїсися й спи. Рано ранком тебе розбуджу.
Ранком баба будить його:
- Самнюн, вставай, вставай!
Самнюн устав, юколи поїв, чаю попив. Старухаговорит:
- Синок Самнюн, бабуся чому небудь тобі допоможе. Побери ось це.
Самнюн побрав, подивився: що те кругле й блискуче, як м'ячик. За пазуху сховав.
- Ну, синок, ид». Коли на вулицю вийдеш, поклади на землю те, що я тобі дала, ногою штовхни, воно піде.
- Бабуся, постарайся щосили помочьмне.
Самнюн вийшов на вулицю. Те, що йому баба дала, із за пазухи вийняв, на землю вилучив, залишив. Оглянувся, додому подивився, а будинку ні, тільки дерева колом коштують. Самнюн штовхнув те, що йому бабуся дала, раптом пам'ять втратив: або вмер, або ще що з ним трапилося.
Коли опам'ятався, у вухах стояв сабоний шум. Подивився колом – дуже високо він летить. У вухах сабоно гуде. Виявляється, вище дерев Самнюнлетит.
Довго летів. Сонце вже низько, уперед подивився, що те дуже сабоно блищить, на золото схоже. До того місця підлетів і побачив золотий будинок. До цього будинку Самнюн спустився. На землю коли встав, що те схоже на його м'ячик, близько ніг лежить. Побрав м'ячик, за пазуху сховав. До цього будинку підійшов, двері відкрив. Коли двері відкрив, подивився. Там перебувала тільки одна молода жінка. Жінка говорить йому:
- Увійди! Самнюн увійшов.
- Самнюн, ти навіщо прийшов? Сюди до цих порникто не міг прийти. Самнюн говорить:
- Із сонцями воювати йду. Коли три сонця є, як люди будуть жити? Люди народжуються й від жари вмирають.
Ця жінка говорить:
- Ой ой, Самнюн! Як ти сонця вб'єш?
- Якщо ти мені будеш допомагати, сонця вб'ю. Сонця – це люди, три брати. Сонце – земля, а на самій середині цієї землі люди сонця живуть.
- Завтра рано ранком тебе розбуджу, і ти підеш сонця вартувати. Сам подумай, як будеш воювати. Їж.
Досита поїв, спати ліг. Довго спав. Ця жінка говорить:
- Самнюн, вставай, вставай!
Самнюн устав, поїв. Коли скінчив їсти, лук і стріли побрав, пішов. Довго йшов, до кінця землі прийшов, сів. Лук побрав і став вартувати. Довго вартував. З моря, з води сонце піднімається. Самнюн дивиться: сонце вийшло з води дуже швидко; Вистрілив Самнюн, сонце вмерло. Ще одне сонце піднімається. Самнюн праг вистрілити, не встигнув. У саме останнє, у третє сонце вистрілив, середнє ж сонце пішло. Два сонця – переднє й саме заднє сонце – Самнюн убив.
Пішов назад. До цього золотого будинку прийшов, увійшов. Та жінка говорить:
- Ой ой, Самнюн, ти могутня людина. Співай і додому йди.,Самнюн поїв. Коли їсти скінчив, на вулицю вийшов. М'ячик на землю спустив. Ногою його штовхнув. Після цього Самнюн знову заснув або вмер.
Коли опам'ятався, у вухах гуділо. Довго йшов, до маленького будинку наблизився. Коли наблизився, сонце майже сіло. Над цим будинком дим у'ється. М'ячик на землю спустився. Самнюн його побрав, за пазуху сховав. Двері відкрив, там баба. Самнюн сказав:
- Бабуся, бабуся, я всі таки два сонця вбив.
- Синок Самнюн, добре. Тепер те ваші люди будуть рости. Синок, досита співай і спи.
Самнюн заснув. Поспавши, устав. Коли подивився, було тільки одне сонце. По обидва боки два померлі сонця перебували. Тепер те, коли одне сонце тільки залишилося, люди добре житьбудут.
- Бабуся, якби ти мені не допомогла, я із сонцями воювати не смог би. Я б не впорався з ними. Бабуся, мені додому чи можна йти?
- Додому йди. М'ячик мені назад віддай. Самнюн м'ячик вийняв.
- Бабуся, побери.
Бабуся м'ячик побрала й сказала:
- Синок Самнюн, я дочка людини чарівника. Тепер те ваші люди, коли одне сонце тільки залишилося, усе будуть добре жити. Ну, синок Самнюн, досить, назад іди.
Самнюн пішов назад. Пішки до свого будинку швидко пішов.
Коли назад прийшов, говорить:
- Батько, мати, я всі таки два сонця вбив. Тепер те наші люди усе будуть жити. Батько, мати, коли я до сонця пішов, тільки три дні йшов і ось повернувся. Дивитеся: по обидва боки сонця два померлі сонця перебувають.
Усе.