Жив колись на світі раджа по імені Ташетханг. Одного разу надвечір прогулювався він по садові. Сонце вже заходило за гори. Легкий вітерець доносив пахощі квітів. Колом панували спокій і тиша, і навіть бджоли не порушували їх своїм дзижчанням. Та раптом до слуху раджі долетіла прекрасна пісня, у звуках її були й сонце, що йде за гори, і запашний подув вітерцю тиша, що й навіть приносить спокій. Співак давно вже замовк, а раджа усе стояв, зачарований дивною мелодією. "Ніколи ще не доводило мені чути подібного, - подумав він.- Що ж це повинне бути за дивовижну істоту, коли здатне воно своїм співом так зачарувати людську душу?"
На наступний ранок раджа прокинувся, тільки-но зачервоніло небо. Ранковий прохолодний вітер спочатку приносив із саду тільки шелест листя, а потім до вух раджі донеслися ті ж чарівні звуки, що він чув учора.
Ташетханг прикрив ока, і тепер у цих дивних звуках йому чулися голоси небесних дівши. Пісня ставала усе голосніше й прекрасніше, і раджі стало видатися, що за вікном у саду відіграє цілий оркестр самих митецьких флейтистів. Але отут зовсім зненацька на найвищій ноті співак замовк.
Раджа підхопився з постелі, вибіг на веранду й став уважно прислухатися у надії насолодитися чарівними звуками ще хоч мить. Але колом було всі тихо. Цілий довгий день раджа чекав, коли знову зазвучить, що полюбився йому пісня. А коли настав вечір, він у супроводі всіх своїх придворних прийшов у сад на те саме місце, де вперше донеслося уводити, увести до ладу нього чудесний спів. Скоро вечірня тиша наповнилася тими ж чарівними звуками. Раджа й усі, хто був з ним, затамували подих. Довго лилася дивна мелодія, а коли співак притомився й замовк, государ оголосив придворним:
- Ніколи ще ми не випробовували такого щастя, яке доправило нам цей спів. Однак дотепер нам невідомо, хто тішить наш слух. А тому велю: негайно знайти співака й привести його перед наші очі. Того, хто виконає мій наказ, чекає більша нагорода.
Кинулися придворні на пошуки, обшарили палацовий сад, кожний кущик, кожну гілку, так усе безглуздо. Нарешті два міністри набрели на ставок, дивляться, жаба сидить.
- Уж не чи ти, люб'язна, видаєш настільки чудові звуки, що зачарували душу нашого государя? - запитали у неї міністри.- Не соромся, скажи нам відверто - і будеш представлена самому раджі!
- Як же, як же! - заквакала жаба. - Хто ж ще, як не я! Хіба будь-чий голос може зрівнятися з моїм і красою й дзвінкістю?
Та тоді міністри дбайливо підняли жабу й з пошаною доправили її до раджі.
Несказанно зрадів Ташетханг, що бачить нарешті перед собою дивовижного музиканта, і попросив жабу ще раз порадувати всіх своїм незрівнянним мистецтвом.
Жаба ледве не лопнула від гордості, почувши такі утішні слова з вуст самого государя. Набрала вона якнайбільше повітря й що було сил залилася:
- Аа-Ква-Ква!..
- Це що таке?! - гнівно перервав квакушу раджа. - Ніяк, ти, незначна, здумала знущатися з нас! Агов! Кинути ошуканку, що образила наш слух, на розтерзання собакам! А міністрів, що посміли привести її перед наші очі, забити у кайдани!
Царські воїни відразу кинули жабу собакам, а провинених міністрів відправили у темницю, Усе-таки інші знову кинулися шукати таємничого співака.
Довго чекав раджа, поки нарешті один із царських слуг не приніс володареві маленьку чорну пташку.
Знову знайшли якогось співака, рознісся по садові слух. Так, вірно, і цей самозванець, вуж боляче непоказний на вид.
Проте всі придворні негайно зібралися близько раджі, а той глянув на птаха й грізно вимовив:
- По вечорах і ранкам я насолоджуюся чиїмсь співом. Якщо й справді це ти даруешь нам радість, чекає тебе більша нагорода. Але якщо ти тільки уявляєш, що здатна обрадувати своїм співом, бережися! Ну, а тепер я готовий слухати.
Запекла маленька чорна пташка кальчунда, і увесь світ наповнився дивовижними звуками.
- Чи-Чи-Ю, чи-чи-ю, чю-маен...- співала кальчунда, і у цій пісні були й сонце, що йде за гори, і запашний подув вітерцю тиша, що й приносить спокій...
Коли останні звуки станули у повітрі, раджа сказав пташці:
- Вибач мене, кальчунда, що я відразу не повірив тобі. Звичайно, це ти радувала мене своїм співом. Твій голос прекрасний, і пісня твоя найкраща на світі. Ось тільки не знаю я її змісту. Не чи розкриєш нам його?
Схилила перед раджею голову кальчунда й сказала:
- Я співаю, щоб радувати людей. У цьому зміст пісні й зміст моєму життя.
Тепер раджа схилив голову перед кальчундой:
- Ти не тільки сама сладкогласая, але й самий мудрий птах. Так додержуються твоїм слів усі живучі на землі!
Та раджа Ташетханг наказав прикрасити скромну чорну пташку золотом.
Говорять, саме з тієї пори лапки й дзьоб кальчунди стали золотими.