Одного разу погонич пригнав слона на водопій до лісової загати. А там з волі випадку виявився владика підземного царства Ямарадж - заманулося владиці прогулятися по землі. Довго дивився Ямарадж на слона й усе дивував: така величезна тварина й у всім слухняно маленькій людині, що сидить у нього на спині! Напився слон, вийшов на берег і направився туди, куди повелів йому людей, а потім ще дав себе прив'язати до стовпа, точно собаку.
Не стримався Ямарадж, підійшов до тварини й запитав:
- Послухай, слон! Ти огромней гори й сабоніше гірського потоку, так чому ж ти сліпо коришся тому, хто малий і слабкий? Невже тобі не хочеться звільнитися й утекти на волю, щоб нікому не підкорятися?
- Про владика! - відповів на це слон.- Не берися судити про те, що не ведене тобі, адже у твоєму царстві одні мертві, у них і насправді яка сила? Тому ти й мучиш їх як тобі заманеться. Жива людина хоч і невелика ростом, зате сабоний розумом. Усі звірі, навіть такі більші, як я, підкоряються йому. Попадеться тобі коли-небудь живий, а не мрець, і ти зрозумієш, що це таке. Подивимося тоді, хто кого здолає.
Не сподобалися Ямараджу ці слова, і перехотілося йому продовжувати розмова. Відійшов він від слона й направився у свої володіння.
Пройшов якийсь час. Знудило Ямараджу катувати грішників, згадав він раптом, що слон йому говорив. Кликнув владика своїх слуг і наказав доправити у підземне царство мертвих живої людини. Відправилися вони на землю й першим побачили писаря. Заснув писар на ліжку, у одній руці - чорнабониця з пером, у іншій - аркуш паперу.
- Цей цілком підійде нашому панові, - розв'язали служники Ями, підхопили писарі разом з ліжком і помчалися у підземне царство.
Неслися вони як очманілі й так трясли ліжко, що писар прокинувся. Бачить, тягне його нечиста сила невідомо куди, і навіть спочатку небагато злякався. Тільки писар був не боязкого десятка. Зібрався він з духом і став випитувати у своїх носіїв, куди вони так квапляться.
Почув писар, що забрали його за розпорядженням самого Ямараджа, і зажурився. Але хіба даремно наділений він людським розумом? Думав він, думав і нарешті придумав. Вмочив перо у чорнабоницю й написав на аркуші паперу наступне:
Всевишній бог Вишну - владиці підземного царства Ямараджу.
Дійшли до мене слухи, про Ямарадж, що ти прагнеш роздобути у свої володіння живої людини. Видне, забув ти, що тобі покладено забирати тільки мертвих? Щоб нагадати тобі про це, розв'язав я прийняти образ живої людини й самоособисто стати перед тобою. Так і бути, не стану вичитувати тебе при твоїх підданих, тому й написав це послання. Однак прощення не чекай і, як тільки побачиш мене, негайно відправляйся за розв'язком своєї долі до мене на небеса. Я сам подбаю про твоє царство до нашої зустрічі. Дивися по дорозі не проговорися нікому, що я був під землею. Поки всі!
Тим часом добігли служники до пекла й поставили ліжко з писарем перед Ямараджем. Не втрачаючи часу, підхопився писар на ноги й вручив владиці мертвих свій лист. Прочитав його Ямарадж і відразу наказав усім вийти, а коли вийшли служники, спустився із трону й схилив перед писарем голову.
- Що ж ти баришся? Виконуй наказ! Зустрінемося у мене на небесах! - велично вимовила людей.
Кликнув Ямарадж слуг, наказав їм у всьому підкорятися прибульцеві із землі й поспішив у володіння бога Вишну.
Писар негайно повелів припинити пекельні катування й звільнити всіх грішників.
Через якийсь час добрався Ямарадж до небесної обителі, став перед всевишнім. Побачив Вишну тремтячого від страху владику підземного царства й викликнув:
- Про Яма! З якими новинами ти подарував до мене? Уже не чи трапилося лихо у твоїх володіннях?
- Про великий бог! - здивувався Ямарадж.- Ти ж сам повелів мені з'явитися сюди. Як бачиш, я виконав твою волю. Я знаю, велика моя провина, і Усе-таки прошу тебе, про всевишній, переміни гнів на милість!
Із цими словами Ямарадж схилився перед Вишну. Але всевишній здивовано подивився на переляканого Яму. Та тільки коли владика пекла розповів про усе, що з ним приключилося, Вишну нарешті зрозумів причину його страху й покотився зі сміху.
- Ну й поделом тобі, Яма. Праг помірятися силами з живою людиною, ось він тебе й провчив! Як бачиш, не так-те легко впоратися з живим, наділеним силою людського розуму. Недарма людину вважають самим розумним у світі, тому всі й підкоряються його волі. Вертайся додому й з повагою проводь живу людину назад на землю, де йому й личить перебувати.