Жив-Був звіздар. У тих краях, де він жив, трапилася у один рік сабона посуха, ніяк дощ не йшов. Земля висохнула так, що люди не могли посадити рис на полях. Небо давно вже повинне було затягтися хмарами й пролити вологу, але сонце як і раніше немилосердне палило. Страх охопив землепашцев. Тоді-Те звіздар поклав перед собою дошку, посипав її зверху піском і накреслив розташування зірок і сузір'їв. Він намагався визначити час, коли, нарешті, піде дощ.
Довго звіздар прикидав так підраховував, поки зрозумів, що дощ проллється саме сьогодні. Відклав він відразу свою дошку, побрав мотику у руки й відправився у поле. Мотижить звіздар своє поле, а цар богів Индра обернувся людиною й спустився на землю - розв'язав довідатися, як людям живеться. Дивиться Индра, звіздар у поті чола працює у поле.
- Що ти тут робиш? - запитує.
- Так ось землю рихлю, прагну посадити рисову розсаду, - відповів звіздар.
- А чого ти так квапишся? Коли ще небо затягнеться хмарами... - мовив Индра.
- А я звіздар і тому знаю, коли повинен пролитися дощ. Вирахував я, що сьогодні ввечері, ось і кваплюся, щоб не упустити час.
- Бач ти, який знавець! Не бути сьогодні дощу! - розлютив Индра й відразу повернувся на небеса.
"Уся вода належить мені, - подумав він, - а якась жалюгідна людина, що називає себе звіздарем, вирішує, коли бути дощу. Подивимося, як посадить він рис, якщо я не пошлю дощу на землю. А я ось поберу так накажу, щоб усю воду сховали у моєму підземному палаці!"
Відразу кликнув Индра своїх слуг і повелів їм перетаскати у палац усю воду, так так, щоб жодна крапля не пролилася на землю. Почали слуги Индри тягати воду у більших цебрах, так ненавмисно одне цебро перекинули - полилася вода на землю.
Отут звіздар і посадив рис на своєму полі...
Як не хотілося Индре узяти гору, а Усе-таки людина виявилася прав.