Жив у одній країні горобець, і оскільки на роді йому було написано бути птахом, він тільки й робив, що літав у пошуках їжі. На відміну від усіх інших птахів, був горобець дуже охайним: ніколи нічого у дзьоб не побере, поки не викупається й не почистить лапки. Та у гнізді у нього, куди не глянь, усюди чистота й порядок.
Одного разу ранком пощастило горобцеві знайти горошину. Зрадів горобець, що не треба йому літати за сніданком, але на лихо не встигнув він ще викуплятися й почистити лапки. Ось чому він з горошиною у дзьобі полетів спочатку до річки. Поклав горошину на камінь бруківки й поскакав до води. Викупався, повернувся туди, де залишив горошину, а на камені немає нічого!
Марне шукав горобець свою горошину: і обійшов камінь кілька раз, і заглянув під нього, і колом подивився - проклята горошина начебто крізь землю провалилася!
- Адже я поклав горошину саме на цей камінь! Куди ж вона пропасти могла? - дивувався горобець.
Саме у цей час ішов по мості столяр з пилкою у руках.
"Може, горошина закотилася під дощатий настил мосту?" - мигнуло у голові у горобця, і він відразу підлетів до столяра.
- Послухай, братик! Не чи попадалася тобі де-небудь горошина, яку я втратив? Прошу тебе, допоможи мені відшукати її, інакше я залишуся голодним.
- Ти думаєш, у мене немає інших справ? - розсердився столяр. - Сам втратив, сам і шукай свою горошину.
Та він покрокував далі.
Що залишалося робити бідному горобцеві? Прийнявся він знову шукати зниклу горошину, але, на жаль, усе було даремне. Через якийсь час на мосту здався солдат. Горобець відразу підлетів до нього й став просити:
- Братик солдатів, не чи будеш ти так добрий допомогти мені? Моя горошина кудись закотилася, і я ніяк не можу знайти її. А геть той столяр не захотів допомогти мені. Будь ласка, покарай його!
Тільки й солдат не побажав допомогти маленькій пташці. Відправився далі своєю дорогою.
- Не чекай, горобець, ні від кого підмоги! - кинув він на прощання.
Засмутився горобець. "Ніхто мені, бідному, не прагне допомогти", - подумав він і отут побачив перед собою офіцера.
- Пан офіцер, - заблагав горобець, - покарайте свого солдата, я потрапив у лихо й просив його допомогти мені, а він не захотів.
Офіцер виявився ще гірше солдата, він не соизволил навіть глянути на бідний птаха й тільки додав кроку. Втратив горобець усяку надію знайти горошину. Він уже подумував, не чи відправитися йому на пошуки іншого сніданку, але у цей час побачив, що до мосту підходить міністр.
" Випробую-но я ще раз щастя", - подумав горобець і став благати міністра:
- Спустіться, ваша світлість, до бідного горобця. Геть той офіцер відмовився мені допомогти. Не могли б ви його покарати?
Усією душею сподівався горобець, що цього разу його прохання не залишиться без відповіді. Але міністр не тільки не допоміг йому, але й дуже сердито отругал бідного прохача.
Та тоді горобець твердо розв'язав ні до кого більше не звертатися по допомогу.
У цей час проїжджав по мості сам раджа. Хіба можна упустити такий випадок? Раджа - Те, подумалося горобцеві, неодмінно покарає тих, хто посмів скривдити маленький птаха. Горобець шанобливо наблизився до раджі, низько поклонився й мовив:
- Про великий государ! Тисяча уклонів тобі! Я, бідний птах, молю тебе, всесабоного, про допомогу. Я втратив горошину, яку припас собі на сніданок. Ніхто, до кого я не звертався за допомогою, не поспівчував мені й не допоміг у лиху. Розберися у моїй справі й покарай тих, хто залишив без уваги моє прохання.
Та чекаючи відповіді горобець шанобливо відступив назад. Але володар, що сидів на спині великого слона, зробив вигляд, що нічого не чує, і преспокійно проїхав повз.
Більше горобцеві не на кого було сподіватися. Коли сам раджа не звернув уваги на його прохання, від кого ж ще чекати допомоги? Хто горобця пошкодує, хто виручить? А у цей момент повз проповзала маленька мураха.
- Що ти коштуєш тут як бовдур? - пропищав він. - Не бачиш хіба, що за раджею іде його звита? Роздавлять тебе, як комашку!
- Бачу, - відповів горобець. - Ну й нехай давлять, однаково мені, біднякові, ніякого життя немає. Ніхто допомогти не прагне!
Та горобець докладно розповів мурасі, як він втратив горошину, як звернувся по допомогу до столяра, потім до солдата, до офіцера, міністра й навіть до самого раджі.
- Ну, нічого! Вони не допомогли, так я допоможу тобі відшукати зниклу горошину, - сказала мураха й кинулася доганяти слона, на якому сидів раджа.
Наздогнав слона, підхопився на його ногу, поповз нагору, добрався до слоновьего юшка й що було сечі прокричав:
- Агов, братик слон! Ну-но скажи своєму раджі, щоб він допоміг цьому горобцеві! Інакше я заповзу у твій хобот і вкушу тебе! А коли раджі не заманеться допомогти, скинь його на землю!
Слонові довелося везти самого раджу, був він цим надзвичайно гордий. Однак чи міг він не звернути уваги на маленьку мурах, яка загрожувала вповзти йому у хобот і вкусити?
- Про государ! - звернувся слон до раджі. - Ти повинен допомогти цьому горобцеві. Інакше мураха вкусить мене і я змушений буду скинути тебе на землю.
А чи міг раджа пропустити повз вуха такі слова? Йому зовсім не хотілося звалитися у пил на очах у всієї звиті. Він відразу покликав міністра й повелів йому:
- Соизволь негайно ж допомогти бідному горобцеві відшукати загублену горошину, інакше мені доведеться подумати про заміну свого міністра!
Міністр у свою чергу негайно підкликав офіцера й сказав йому:
- Ну-но, швидко допоможи горобцеві! Інакше дивися у мене!
Офіцер відразу викликав солдата й наказав зробити що просив горобець. Солдат негайно відправився на розшуки столяра, той вуж на той час далеко пішов З ніг збився солдат, поки наздогнав цього проклятущого столяра.
- Агов, люб'язний, зараз же відшукай горошину, яка пропала у горобця. Інакше повісимо тебе у мосту!
Довго шукав горошину столяр, але Усе-таки знайшов і віддав її горобцеві. Ось як усе вийшло. Та горобець у той день не залишився голодним.